Зібрання творів полностью

Енґарт, який на ту пору вже зажив собі неабиякої слави у царині красного письменства як автор фантастичних творів, проводив те літо серед гір Сьєрра-Невади283 і жив самотою, доки до нього не навідався художник Фелікс Еббонлі. З останнім я ніколи не зустрічався особисто, проте той був добре відомий завдяки картинам і малюнкам, у які вкладав усю свою багату уяву, і встиг проілюструвати не один з Енґартових романів. 

Коли ж інші відпочивальники, які жили по сусідству, стривожилися через надто тривалу відсутність цих двох і Джайлзову хатину обшукали, сподіваючись натрапити на якусь зачіпку, що могла б пояснити їхнє зникнення, то знайшли на столі пакунок, адресований мені; і в належний час я його таки отримав, щоправда, вже встигнувши прочитати чимало газетних припущень стосовно цього подвійного зникнення. У тому пакунку містився невеличкий оправлений у шкіру записник, на форзаці якого рукою Енґарта було написано: 

Любий Гастейне! 

Якщо забажаєш, можеш коли-небудь оприлюднити цей щоденник. Люди подумають, що це остання та найшаленіша з моїх літературних містифікацій — якщо тільки не вважатимуть його за один із твоїх творів. У будь-якому разі, так вийде на краще. Прощавай. 

Щиро, Джайлз Енґарт. 

Відчуваючи, що загал, поза сумнівом, зустріне викладені відомості саме так, як передбачав мій друг, і сам не маючи певності в тому, була ця оповідь правдою, а чи — містифікацією, я відклав оприлюднення щоденника на потім. А тепер я на власному досвіді переконався у справжності описаних подій і нарешті друкую його разом зі звітом про свої власні пригоди. Можливо, ця подвійна публікація, якій, до того ж, передувало Енґартове повернення до земних теренів, стане запорукою того, що усю цю історію сприймуть як дещо більше за звичайну фантазію. 

А втім, пригадуючи свої власні сумніви, я запитую себе… Але нехай читач сам вирішує для себе — вірити цій оповіді чи ні. Отже, почнімо з того, що стосується щоденника Джайлза Енґарта. 

    І. Позамежний вимір 

31 липня 1930 року. Я ніколи не мав звички вести щоденника — головним чином через свій вкрай бідний на події спосіб існування, в якому рідко стається щось, варте увічнення на папері. Одначе те, що сталося цього ранку, є настільки дивовижним, настільки далеким від усіх звичних законів та порівнянь, що я відчуваю спонуку записати все це, наскільки стане мого розуміння та хисту. Крім того, я викладатиму на цих сторінках усе, що стосуватиметься можливого повторення та продовження пережитої мною пригоди. Я зможу робити це, анітрохи не наражаючись на ризик, адже навряд чи хтось із тих, що колись прочитають цей запис, йому повірить… 

Я ходив на прогулянки до Кратер-Ріджу, який лежить за милю чи навіть менше на північ від моєї хатини неподалік Вершини284. Хоча тамтешні землі значно відрізняються від звичних довколишніх краєвидів, Кратер-Рідж є одним із моїх улюблених місць. Його території — геть голі та безлюдні, а з рослинності там можна зустріти хіба що гірські соняхи, кущі дикої смородини та кілька живучих, покручених вітрами сосен і гнучких модрин. 

Геологи заперечують вулканічне походження цієї місцини, а втім, там вистачає виходів глибинних порід, які являють очам грубі нодулярні камені285, та розсипів жорстви, тож усе це достоту подібне до залишків застиглої лави — принаймні, на мій нефаховий погляд. Вони скидаються на жужіль286 і згар, у долюдські часи вивергнуті з циклопічних287 горнил, щоб остигнути, затверднути й набути безмежно гротескних форм. 

Серед них траплялися камені, які нагадували фрагменти прадавніх барельєфів або маленьких доісторичних ідолів і статуетки; на інших, здавалося, були викарбувані втрачені літери якогось письма, що не надавалося до розшифрування. Всупереч усяким сподіванням, у дальньому кінці довгого та безводого Ріджу288 розкинулося невелике гірське озеро — озеро, глибини якого ніхто ніколи не вимірював. Сам той пагорб, на якому я стояв, був дивним винятком серед гранітових пластів і бескидів та вбраних у шати ялиць крутоярів і долин цього краю. 

Був ясний, безвітряний ранок, і я часто зупинявся, щоб оглянути розмаїття розкішних краєвидів, які видніли зусібіч навколо мене — титанічні зубчасті стіни гори Касл-Пік289, масивне громаддя Піка Доннера та його порослий тсуґами290 перевал, далеку осяйну блакить Невадських гір і ніжну зелень верболозів у долині в мене під ногами. То був окремішній безгомінний світ, і я не чув довкола жодного звуку, окрім сухого тріскотіння цикад у кущах смородини.