Я одразу збагнув, що це місце було святинею і що трансвимірні істоти, які мене супроводжували, були пілігримами, які її відвідували. Їх були десятки — а можливо, й сотні; але на тлі космічної неосяжності того чертогу всі вони видавалися крихітними. Вони гуртувалися перед полум’ям, і кожне з них на свій лад прибирало постави поклоніння; вони схиляли екзотичні голови або на знак ушанування робили нелюдськими руками та іншими кінцівками якісь таємничі жести. А голоси деяких, низькі, неначе рокіт барабанів, або пронизливі, немовби скрекотіння гігантських комах, було чути навіть на тлі співу полум’яного фонтану.
Зачарований, я пройшов уперед і приєднався до них. Зневолений музикою та видивом полум’я, що зринало у височінь, я так само мало зважав на моїх чужинських супутників, як і вони на мене. Фонтан здіймався дедалі вище й вище, аж поки його світло починало мерехтіти на кінцівках і рисах колосальних тронних статуй, які видніли за ним — статуй, що зображували героїв, богів або демонів ранніх циклів чужинських часів, які пильно дивилися своїми кам’яними очима із сутінку безмежної таїни.
Полум’я було зелене, сліпуче та чисте, неначе пломінь в осерді зірки; воно засліпило мене, а коли я відвів очі, повітря сповнилося складним плетивом барв, швидкозмінними арабесками, незчисленні й незвичні відтінки та візерунки яких ще ніколи досі не випадало побачити земному окові. І збудливе тепло пройняло мене до мозку кісток, сповнивши відчуттям повнішого життя…
III. Принадна сила Полум’я
Музика зринала у височінь разом із полум’ям, і тепер я збагнув причину її періодичних відпливів і припливів. Поки я дивився та слухав, у моєму розумі народилася божевільна думка — думка про те, як дивовижно та екстатично було б метнутися вперед і кинутися стрімголов у це співоче полум’я. Музика немовби промовляла до мене, розповідаючи, що в мить вогненного танення я спізнаю всю ту втіху та тріумф, усю пишноту й піднесення, які вона обіцяла мені звіддаля. Музика благала, молила мене тональностями небесної мелодії і, незважаючи на ватяні затички у вухах, спокуса, яку я відчував, була майже нездоланною.
Хай там як, але вона не цілком позбавила мене здорового глузду. Пройнятий раптовим жахом, як той, хто мало не піддався спокусі кинутися в провалля з високої кручі, я відступив назад. А тоді я побачив, що та сама страшна спонука охопила декого з моїх супутників. Дві істоти з шарлатовими крилами, яких я вже згадував раніше, стояли трохи осторонь від решти з нас. Аж ось, затріпотівши своїми дужими крильми, вони здійнялись у повітря та полетіли до полум’я, мов нетлі до свічки. На коротку мить світло, сяючи крізь напівпрозорі крила, стало червоним, а тоді обидві ті істоти зникли в білому жарі полум’я, що зринало вгору і лише на мить затріпотіло, їх поглинувши, а тоді запалало рівно, як і раніше.
Тоді, наслідуючи їхній приклад, чимало інших представників найрозмаїтіших біологічних форм кинулися вперед і принесли себе в жертву полум’ю. Серед них були створіння з напівпрозорими тілами, були й такі, що виблискували всіма відтінками опалу; були крилаті колоси та титани, які ступали семимильними кроками; була там і одна істота з безсилими, недорозвиненими крилами, яка радше повзла, ніж бігла до полум’яного фонтану, шукаючи в нім ту ж прекрасну загибель, що і решта. Але серед них не було жодного мешканця цього міста: вони лише стояли і дивилися, незворушні та подібні до статуй, як і завжди.
Потім я зауважив, що фонтан досяг найбільшої висоти і помалу починав спадати. Він рівномірно, але повільно опускався, і полум’я вже сягало половини тієї висоти, на яку здіймалося допіру. В цей проміжок часу більше не трапилося жодного акту самоофірування, а ті кілька істот, які ще стояли коло мене, зненацька відвернулися від полум’я та подалися геть, немовби скинувши із себе смертоносні чари.
Йдучи геть, одне з високих, закутих в обладунки створінь звернулося до мене словами, що лунали, неначе звуки сурми, в яких безпомильно вчувалися нотки перестороги. У сум’ятті суперечливих відчуттів я, доклавши чималих вольових зусиль, пішов слідом за тим створінням. Й на кожному кроці навіяні музикою безумство та нестяма боролися з інстинктом самозбереження. Не раз я починав був повертати назад, але вчасно зупинявся. Спогади про подорож додому були розмиті й непевні, неначе мандри людини в опійному трансі; а музика співала за моєю спиною й розповідала про втрачене блаженство і про те полум’яне розчинення, швидкоплинна мить якого була кращою за еони смертного життя…
