Будь-яка моя спроба описати те, що́ я тоді пережив, була б заздалегідь приречена на невдачу, адже тієї миті в мені немовби відкрився цілий новий спектр відчуттів із відповідними думкосимволами, для передачі яких у людській мові не існує слів. Я був уже не Філіпом Гастейном, а якоюсь більшою, сильнішою та вільнішою істотою, яка відрізнялася від колишнього мене настільки ж, як могла б відрізнятися особистість, що розвинулася під впливом гашишу чи кави309.
Мною опанувало відчуття безмежної радості та визволення, до якого додавалася нагальна потреба поспішати, щоб устигнути втекти до інших світів, де радість, якій більше не загрожуватиме жодна небезпека, триватиме вічно.
Коли ми летіли над полум’яними, світлосяйними лісами, моє зорове сприйняття тішила надзвичайної сили естетична насолода. Вона настільки перевершувала звичайну втіху, яку дарує споглядання приємного видовища, наскільки форми та барви цього світу перевершували роздільні здібності пересічного ока. Кожний мінливий образ був джерелом справжнього екстазу, і той екстаз лише посилився, коли весь краєвид, що розкинувся під нами, знову почав яснішати та повернув собі те палахкотливе, іскристе сяйво, в яке був убраний, коли я побачив його вперше.
VII. Руйнування Ідмоса
Ми летіли на великій висоті, дивлячись вниз, на подібний до лабіринту ліс, який розкинувся на незчисленні милі, на довгі розкішні луки, на любострасні вигини пагорбів, на величні, як палаци, будівлі та води, що були чистими, неначе предковічні озера та річки Едему. Здавалося, що усе це трепетало й пульсувало, немов одна жива, осяйна, ефірна істота, а у сповненому блиску небі від сонця до сонця ширилися хвилі променистого захвату.
Поки ми летіли, за якийсь проміжок часу я знову зауважив те часткове потьмарення світла, снодійне, дрімливе та журливе потьмяніння барв, після якого настав інший період екстатичного осяяння. Здавалося, що повільний, припливний ритм цього процесу узгоджувався зі здійманням і опаданням Полум’я, які Енґарт описав у своєму щоденнику, і я одразу запідозрив, що між цими двома явищами існує якийсь зв’язок. Щойно я встиг сформулювати цю думку, як усвідомив, що Енґарт щось говорить. А втім, я не був певен того, чи він промовляв до мене вголос, а чи я міг сприймати його ословлені думки завдяки якомусь іншому відчуттю, відмінному від слуху. Хай там як, а я зрозумів його зауваження:
— Ти маєш слушність. Згасання і розгоряння фонтану та коливання його музики сприймаються у Внутрішньому Вимірі як затьмарення та осявання усіх зримих образів.
Наш лет став швидшим, і я усвідомив, що мої супутники застосовували усю свою психічну енергію, прагнучи збільшити швидкість, з якою ми летіли. Землі, що розкинулися унизу під нами, розмилися, перетворившись на водоспад струменистих барв, на море швидкоплинного сяйва; здавалося, що ми мчимо вперед, неначе зорі в полум’яному ефірі. Неможливо передати словами екстаз того нескінченного ширяння у небесній височині й ту тривогу, яку я відчував під час стрімкої втечі від незнаної загибелі. Однак я ніколи не забуду ані тих відчуттів, ані того стану невимовної єдності та порозуміння, що панувало між нами трьома. Спомин про усе це назавжди оселився у найглибших і найтривкіших клітинах мого мозку.
Тепер у тому хвильовому сяйві поруч з нами, над нами і під нами летіли й інші мандрівці — пілігрими з невідомих світів і потаємних вимірів, котрі, як і ми, прямували до іншого Космосу, чиїм передпокоєм була ця Внутрішня Сфера. Ці істоти були предивні з вигляду, а їхні тілесні форми та характерні ознаки були такі незвичайні, що годі повірити; втім, я ані на мить не задумувався про їхню дивовижність, а пройнявся до них таким самим непохитним братерським відчуттям, як те, що викликали у мене Енґарт із Еббонлі.
Ми летіли все далі, а тим часом два мої супутники, здавалося, багато про що мені розповідали, у незбагненний спосіб передаючи мені чималу частину тих знань, яку вони здобули у своєму новому існуванні. З якоюсь поважною наполегливістю, немовби часу на те, щоб поділитися цією інформацією було обмаль, вони формували та передавали мені такі думки, яких я ніколи б не зрозумів за звичних обставин. Речі, яких я ніколи не збагнув би за допомогою п’яти відчуттів або абстрактних символів філософської чи математичної думки, ставали для мене простими та ясними, наче літери абетки.
А втім, деякі з цих відомостей надаються для того, щоб згрубша передати їх звичною нам мовою. Мені описували поступовий процес пристосування до життя у новому вимірі, ті сили, які здобуває неофіт упродовж цього періоду, різноманітні маловідомі естетичні втіхи, які стають можливими через злиття й примноження усіх відчуттів, розповідали про набуття контролю над силами природи та над самою матерією, завдяки якому можна ткати вбрання або зводити будівлі самим лише зусиллям волі.
