Неначе пігмеї, заблукалі в зруйнованій фортеці велетів, ми невпевнено просувалися вперед, раз у раз спотикаючись, задихаючись у мефітичних312 і металічних випарах, відчуваючи запаморочення від жару, що струменів звідусіль, накочувався на нас і бив важкими хвилями. Шлях нам заступали повалені будівлі, загрозливо навислі вежі та верхівки мурів, на які, докладаючи великих зусиль і вельми ризикуючи, ми мусили видиратися, щоб пройти далі; і зчаста ми були вимушені збиватися на манівці та відхилятися від прямого курсу, щоб оминути велетенські розколини, які, здавалося, розтинають підмурівки самого цього світу.
Коли ми хисткою ходою перебралися через розколоті, безформні, неначе вкриті застиглою лавою бескиди, рештки того, що донедавна було міськими валами, рухомі вежі гнівливих Зовнішніх Володарів уже віддалилися, а їхні війська зникли, попрямувавши кудись рівниною, що лежала за Ідмосом. Перед нами не було нічого, крім спустошеної землі — лише почорнілий від вогню обшир розпростерся під склепінням випарів, і не залишилося на ньому жодного дерева і жодної травинки.
Пройшовши тим пустищем, ми, зрештою, знайшли шлях до порослого фіолетовою травою схилу над рівниною, який лежав поза межами дії руйнівних блискавиць. Моноліти-дороговкази, зведені на тому пагорбі народом, про який ми ніколи не дізнаємося нічого, навіть ймення, і досі дивилися вниз, на пустелю, що курилася димом, і на величне розвалище Ідмоса. І там, на пагорбі, ми таки натрапили на сірувато-зелені колони, які були брамою між світами313.
Передмова
Коли я працював інтерном в Іґнарі, у шпиталі для землян, мені доручили вельми незвичайну справу Родні Северна, єдиного з учасників експедиції Октейва до Йог-Вомбіса, який залишився живий, і під диктування якого я записав наведену нижче історію. Северна принесли до шпиталю марсіани — провідники тої експедиції. Він сильно страждав: його скальп і чоло були вкриті жахливими рваними ранами та запалені; напади гарячкового шалу повторювалися, і часами він потерпав від такого несамовитого марення, що його доводилося припинати до ліжка; шал цей неможливо було пояснити з огляду на надзвичайне виснаження хворого.
Ті рвані рани, як стане зрозуміло з історії Северна, були заподіяні головним чином його власною рукою. Межи ними рясніли невеликі круглі ранки, які легко було відрізнити від ножових порізів і які були розташовані рівними колами. Саме крізь ці круглі ранки у Севернів скальп було впорснуто якусь невідому отруту. Складно пояснити, що́ заподіяло йому таких ран, хіба що взяти на віру те, що історія Северна була правдою, а не вигадкою, яку породила його хвороба. Щодо мене, то у світлі дальших подій я відчуваю, що не маю іншої ради, крім як повірити у правдивість його розповіді. Дивні речі трапляються на червоній планеті, і я можу лише підтримати побажання, яке приречений археолог висловив про наступні дослідження.
Наступної ночі, вже після того, як він закінчив оповідати мені свою історію, і коли за ним мав би наглядати інший лікар, Северн якимось чином спромігся втекти зі шпиталю — поза сумнівом, під час одного з тих дивних нападів, про які я вже згадував. Приголомшливий вчинок: адже після тривалої напруги, якої потребувала його жахлива розповідь, він видавався мені слабшим, ніж будь-коли, і з години на годину можна було очікувати його смерті. Та ще приголомшливішим був той факт, що сліди його босих ніг знайшли у пустелі. Вони вели у бік Йог-Вомбіса й невдовзі щезли, заметені легкою піщаною бурею; одначе жодного сліду Северна досі так і не знайшли.
Розповідь Родні Северна
Якщо лікарі не помиляються у своїх прогнозах, мені лишилося жити кілька марсіанських годин. Я докладу всіх зусиль, аби за ці години розповісти про ті надзвичайні та страхітливі події, що поклали край нашим дослідженням у руїнах Йог-Вомбіса, і нехай ця розповідь стане засторогою для усіх, хто може піти нашими слідами. Якимось чином я, попри свій знесилений стан, маю зуміти розповісти цю історію, адже більше нема нікого, хто міг би це зробити. Але розповідь моя буде стомливою і переривчастою; і коли я закінчу, мене знов охопить шаленство, й кільком чоловікам доведеться тримати мене, щоб я не покинув шпиталю і, здолавши чимало пустельних ліг, не повернувся до тих мерзенних склепів, скоряючись примусові згубного та зловорожого вірусу, який розливається моїм мозком. Можливо, смерть звільнить мене від ненависного контролю, який силуватиме мене спуститися до тих бездонних, сповнених жаху лабіринтів підземного світу, подібних до яких не існує на жодній з притомніших планет Сонячної системи. Я кажу
