Отже, видобув я зі скриньки, яку нечасто відчиняв, перстень Ейбона та здійснив приготування, необхідні для випитування демона. І коли перевернув я пурпуровий камінь і потримав його над невеличкою жаровнею, наповненою вугіллям, що гаряче палало, відповів мені демон, і звучав його голос, неначе тріскотливий спів вогню.
Він оповів мені про походження Звіра, що належав до раси зоряних демонів, які не відвідували Землі відтоді, як Атлантида занурилася на дно океану. Оповів він мені й про властивості Звіра, який у притаманному йому вигляді є безтілесним і невидимим для людей, а проявляти себе може лише у вкрай мерзенний спосіб.
Ба більше, повідав мені демон, яким чином можна вигнати Звіра, якщо заскочити його тоді, коли перебуватиме той у тілесній подобі. І навіть для мене, дослідника темряви і зла, стали ті одкровення джерелом подиву та жаху.
Розмірковуючи над сими темними справами, дожидав я посеред своїх книг, жаровень та аламбіків, аж поки зірки провістили мені, що в слушний час стане потреба у моєму втручанні.
Наприкінці серпня, коли велика комета стала поволі хилитися до небокраю, прикра смерть спіткала сестру Терезу, яку Звір убив у її келії в бенедиктинському жіночому монастирі міста Зім.
Сього разу пізні мандрівці, котрих темрява застала в дорозі, ясно бачили, як у світлі місяця Звір збігав донизу стіною жіночого монастиря, спускаючись од вікна, а інші стрічали його на тінистих вулицях або ж спостерігали, як той дряпався на фортечні вали, що оточують місто; як збігав він суцільним прямовисним муруванням, мов якийсь страхітливий жук чи павук, утікаючи із Зіма, щоб повернутися до свого потаємного лігвища.
Невдовзі по смерті сестри Терези до мене завітав міський маршал171 у супроводі священника з осідку єпископа Зімського, щоб поговорити зі мною осібно. І сі двоє, нехай і з відчутним ваганням, благали моєї поради та допомоги у поверженні Звіра.
— Ви, месіре ле Шадроньє, — мовили вони, — зажили слави яко знавець таємних мистецтв і чаклунства, ви відаєте такі чари, що викликають і проганяють лихих демонів та інших духів. Тож, може статися, що у справі з сим дияволом ви будете вдатні там, де інші зазнали невдачі.
— Не по добрій волі залучаємо ми вас до участі в сій справі, бо не годиться церкві та законові ставати до спілки з чаклунством, одначе потреба є нагальною, бо ж інакше демон може зібрати ще більше жертв. Натомість за вашу допомогу ми обіцяємо щедро винагородити вас золотом та ручаємося, що надамо вам довічну недоторканність від будь-яких переслідувань з боку інквізиції та суду, до яких в іншому разі можуть спричинитися ваші діяння. Єпископ Зімський та архиєпископ Війонський втаємничені у сюю пропонову, і вона мусить залишатися таємницею.
— Я не прошу винагороди, — відказав я, — коли буде в моїй владі позбавити Аверойн від сього бича. Одначе ви поставили переді мною складне завдання, тож я мушу підготуватися, перш ніж узятися до справи, і в справі тій потребуватиму певної допомоги.
— Будь-яка допомога, яку ми лише зможемо надати, буде до ваших послуг, — мовили вони. — Якщо буде потрібно, вас супроводжуватимуть ратники, усі двері відчинятимуться на вашу вимогу. Ми порадилися з Теофілем, абатом Периґонським, братом нещодавно вбитої сестри Терези. Він геть розчавлений горем, але щонайпалкіше прагне, щоб того диявола було повержено, і прийме вас ув абатстві. Скидається на те, що страхіття зосередилося саме в околицях абатства, і вже заподіяло смерть двом ченцям. Подейкують також, ніби Звір переслідує самого абата. Тож ви, можливо, зволите відвідати Периґон.
Поміркував я трохи та й мовив:
— Наразі рушайте, але за годину до смеркання пришліть до мене двох ратників верхи на конях, і ще одного коня для мене; і хай чоловіків тих оберуть за їхню звитягу та обачність, адже сієї-таки ночі відвідаю я Периґон.
І ось, коли священник із маршалом пішли, присвятив я кілька годин приготуванням до подорожі. Над усе було важливо змішати рідкісний порошок, який порадив мені демон у пурпуровому самоцвіті, адже, лише пожбуривши сей порошок, можна дочасно прогнати Звіра геть. Складники порошку були названі у
Наготувавши порошок, я помістив його у торбинку з гадючої шкіри, і невдовзі по тому, як завершив я свої приготування, до мого дому, як і було домовлено, прибули два ратники.
То були міцні й випробувані вояки в обладунках, озброєні списами та мечами. Сів я верхи на молоду та норовисту кобилицю, і ми виїхали із Зіма та вирушили у бік Периґона, обравши шлях навпростець, яким рідко хто користався, і який простягався на багато миль крізь ліс, де водяться вовкулаки.
