Знак Афіни полностью

Але це змусило його замислитися... Як би все обернулось, якби вони не налякали Хрісаорових піратів? Персі й Аннабет закували б у кайдани та відвезли посіпакам Геї. Їхня кров би пролилась на стародавніх скелях. Персі здогадувався, що їх мали доставити в Грецію для якогось жахливого жертвопринесення. Але вони з Аннабет пройшли разом крізь багато кепських ситуацій. Завжди можна було скласти план утечі та всіх врятувати... Тоді Аннабет не довелось би самій вирушати на завдання у Римі.

«Немає значення, коли ти зазнаєш поразки», — казала Гея.

Персі розумів, наскільки жахливе його бажання, але майже шкодував, що їх не полонили в морі. Тоді вони з Аннабет принаймні були б разом.

— Тобі нема чого соромитись, — промовила Аннабет. — Ти ж про Хрісаора розмірковуєш, так? Не все на світі розв’язується мечами. Зрештою, ти нас урятував.

Персі через силу усміхнувся.

— Як ти це робиш? Завжди знаєш, про що я розмірковую.

— Я знаю тебе.

«І я все одно тобі подобаюсь?» — хотів запитати Персі, але промовчав.

— Персі, — промовила вона, — не можна самому відповідати за весь похід. Саме тому нас семеро. І ти мусиш відпустити мене на пошуки Афіни Парфенос на самоті.

— Мені бракувало тебе, — зізнався він. — Місяцями. У нас забрали величезний шмат життя. Якщо я знову тебе втрачу...

Принесли обід. Офіціант здавався спокійнішим. Вочевидь, він змирився з тим, що вони неосвічені американці, тому вирішив їм пробачити.

— Прекрасний краєвид, — люб’язно промовив він, кивнувши на ріку. — Бажаю вам приємно провести час.

Щойно офіціант пішов, вони почали мовчки їсти. Піца виявилась прісним прямокутником липкого тіста з незначною кількістю сиру. «Можливо, тому римляни її не їдять, — подумав Персі. — Бідолашні римляни».

— Ти маєш мені довіритись, — промовила Аннабет. Персі ледве не вирішив, що вона розмовляє зі своїм бутербродом, оскільки очей дівчина не підводила. — Ти мусиш повірити, що я повернусь.

Він насилу проковтнув черговий шматок.

— Я вірю в тебе. Проблема не в цьому. Але звідки ти повернешся?

Їх перервав звук скутера. Персі подивився в бік набережної й побачив великий ясно-блакитний старомодний моторолер. За кермом сидів чоловік у шовковому костюмі, а позаду нього, обіймаючи водія за пояс, — молода жінка з хусткою на голові. Пара повихляла поміж столиками і зупинилась біля Персі з Аннабет.

— Вітаннячко, — промовив чоловік.

У нього був низький, майже хрипкий, голос, як у кіноактора. Зачесане назад коротке волосся відкривало різкі, але привабливі риси обличчя, наче з обкладинки журналу 50-х років. Навіть його одяг здавався старомодним: коли чоловік зліз з мотоцикла, виявилось, що його штани натягнуті значно вище пояса. Але йому якимсь чином однаково вдавалось виглядати мужньо та стильно і не походити на цілковитого селюка. Персі ніяк не міг визначитись, скільки незнайомцеві років — можливо, десь за тридцять, хоча вигляд і поведінка здавались ще доісторичними.

З мотоцикла зіскочила жінка.

— Ох і чарівний у нас видався ранок, — важко дихаючи, промовила вона.

Їй було близько двадцяти років. Одяг теж виглядав старомодно. Ясно-помаранчева спідниця до щиколоток та біла блузка були з’єднані величезним шкіряним поясом, що робив талію неймовірно тонкою. Коли жінка зняла хустку, коротке та хвилясте чорне волосся миттю набуло бездоганної форми. У неї були темні грайливі очі та сліпуча усмішка. Персі бачив багато наяд у своєму житті, але жодна з них не здавалась настільки пустотливою, як ця панночка.

Аннабет випустила з рук свій бутерброд.

— О, боги. Як?..

Подивившись на її приголомшене обличчя, Персі дійшов висновку, що має знати цих двох.

— Ви дійсно когось мені нагадуєте, — промовив він. Може, кіноактори з якогось старого серіалу? Але це неможливо, бо вони зовсім не постаріли. І все ж Персі вказав на чоловіка, бовкнувши навмання: — Ви той хлопець з «Божевільних»?

— Персі! — Аннабет була шокована.

— Що? — обурено випалив він. — Я не часто дивлюсь телевізор.

— Це Ґрегорі Пек! — Очі Аннабет були наче четвертаки, а рот розкривався дедалі ширше. — І... о боги! Одрі Гепберн! Я знаю цей фільм! «Римські канікули». Але це було у п’ятдесятих роках. Як?

— О, люба! — Жіночка крутнулась, наче вітряний дух, і сіла за столик. — Ти сплутала мене з кимось іншим! Мене звуть Рея Сільвія. Я мати Ромула та Рема. Мені тисячі років. Але так мило з твого боку вважати, що я така молода. А це мій чоловік...

— Тіберін, — промовив Грегорі Пек та мужньо протягнув Персі руку. — Бог Тибру.

Персі потиснув руку бога і відчув запах лосьйону після гоління. Авжеж, якби Персі був богом Тибру, він би також хотів замаскувати свій запах одеколоном.

— Е-е... привіт, — промовив Персі. — Ви двоє завжди виглядаєте як американські кінозірки?

— А ми так виглядаємо? — Тіберін насупив брови і поглянув на свій одяг. — Чесно кажучи, не знаю. Бачте, Західна цивілізація рухається в обидва боки. Рим вплинув на світ, але світ також впливає на Рим. Останнім часом дійсно дуже відчувається американський вплив. Хоча за всі ці століття я добряче заплутався.