Знак Афіни полностью

— Так, — погодився Френк. — Підземелля починає подобатись мені значно більше.

Здоровань перетворився на змію і ковзнув в отвір. Лео стрибнув за ним, у той час як угорі залунали крики духів:

— Вальдез! Убити Вальдеза!

Одну проблему розв’язано: люк над ними автоматично зачинився, позбавивши їх переслідувачів. А ще позбавивши хлопців світла, але цьому можна було дати раду. Лео тільки сподівався, що їм не доведеться вибиратись тим самим шляхом. Він сумнівався, що зможе відсунути плитку знизу.

Принаймні одержимі ламантини залишились по той бік. Мармурова підлога над головою Лео затряслась так, наче гладкі туристи розлючено тупотіли по ній.

Френк, здається, перетворився назад на людину. Лео чув, як приятель сопить у темряві.

— Що тепер? — спитав Френк.

— Гаразд, не втрачай голови, — промовив Лео. — Зараз я викличу трохи вогню, аби ми хоч щось могли бачити.

— Дякую за попередження!

Вказівний палець Лео спалахнув, наче свічка на святковому торті. Перед ними простягнувся кам’яний тунель з низькою стелею. Як і попередила Хейзел, він хилився вниз, а потім вирівнювався і йшов на південь.

— Ну, — промовив Лео. — Він іде тільки в одному напрямку.

— Гайда шукати Хейзел, — відповів Френк.

Лео був не проти такої пропозиції. Вони рушили коридором. Лео з вогнем пішов уперед. Він був радий, що його прикриває Френк — великий та сильний, здатний перетворитись на якусь страшну тварину, якщо одержимі туристи якимсь чином проламали люк та протиснулись крізь нього і тепер переслідують їх. Хоча так само ейдолони просто могли залишити ті тіла, просочитись під землю та оволодіти розумом одного з них.

«О, теж мені думки для мотивації на щодень!» — покартав себе Лео.

Пройшовши приблизно сотню футів, вони повернули за кут і знайшли Хейзел. Дівчина стояла у світлі свого золотого кавалерійського меча та розглядала якісь двері. Вона настільки поринула в роздуми, що помітила хлопців тільки тоді, коли Лео сказав:

— Привіт!

Хейзел завертілась, махаючи спатою. На щастя для обличчя Лео, клинок був занадто довгим, щоб користуватись ним у коридорі.

— Що ви тут робите? — випалила Хейзел.

Лео важко глитнув.

— Вибач. Ми наткнулись на розлючених туристів.

Він розповів їй, що сталось.

Вона роздратовано фиркнула.

— Ненавиджу ейдолонів. Я вважала, що Пайпер змусила їх пообіцяти триматись подалі.

— О... — Френк розкрив рота так, наче в його голові також зринула невдала думка для мотивації. — Пайпер змусила їх пообіцяти триматись подалі від корабля і не оволодівати нашими тілами. Але якщо вони нас переслідують та використовують тіла інших, щоб нападати на нас, то технічно не порушують клятви...

— Краще й бути не може, — буркнув Лео. — Ейдолони, які ще й юристи! Тепер мені кортить їх убити ще більше.

— Гаразд, поки що нам не до них, — промовила Хейзел. — Ці двері починають мене дратувати. Лео, можеш спробувати їх зламати?

Лео хруснув кісточками пальців.

— Дорогу майстрові, будь ласка!

Двері були цікавими, значно складнішими, ніж римський цифровий замок угорі. Їх майже повністю вкривало імперське золото. Посередині була вмурована механічна сфера розміром із шар для боулінгу, що складалась з п’яти концентричних кіл з викарбованими знаками зодіаку — телець, скорпіон і так далі — та, на вигляд, випадковими числами й літерами.

— Ці літери грецькі, — здивовано промовив Лео.

— Ну, багато римлян знають грецьку, — відповіла Хейзел.

— Можливо. Але ця робота... не в образу вам, юпітерянам, але вона занадто складна, щоб бути римською.

Френк фиркнув.

— Тоді як ви, греки, просто обожнюєте все ускладнювати.

— Агов, — запротестував Лео. — Я просто хочу сказати, що цей механізм дуже майстерний, навіть хитромудрий. Нагадує мені про...

Він пильно дивився на сферу, намагаючись пригадати, де читав або чув про схожий стародавній механізм.

— Це значно складніший тип замка, — вирішив він. — Треба виставити знаки на різних кільцях у правильному порядку. Тоді двері відчиняться.

— Але який правильний порядок? — спитала Хейзел.

— Слушне запитання. Грецькі сфери... астрономія, геометрія... — У Лео аж потеплішало на душі. — О, бути цього не може. Цікаво... Яке значення, пі?

Френк нахмурився.

— Яке ще «пі»?

— Він має на увазі число, — здогадалась Хейзел. — Ми вивчали це колись на математиці, але...

— З його допомогою вимірюють кола, — продовжив Лео. — Ця сфера, якщо вона зроблена хлопцем, про якого я думаю...

Хейзел і Френк витріщались на нього порожніми очима.

— Не зважайте! Я певен, що пі дорівнює, гм... 3,1415 бла-бла-бла. Число продовжується до нескінченності, але у сфери тільки п’ять кілець, отже, цього має вистачити, якщо я не помиляюсь.

— А якщо помиляєшся? — спитав Френк.

— Ну, тоді Лео провалиться крізь землю від сорому. Ходімо з’ясуємо!

Лео повертав кільця, почавши від зовнішнього і рухаючись углиб. Ігноруючи знаки та літери, він виставив кільця таким чином, що числа утворили значення пі. Нічого не трапилось.

— Телепень, — пробурмотів Лео. — Пі має поширюватись назовні, тому що воно незліченне.