— Корисна здібність. Ведіть, пані Металодетектор.
Сонце схилялося за горизонт, небо заграло химерною сумішшю пурпурового та жовтого. За інших умов, Лео б насолоджувався прогулянкою пляжем у компанії привабливої дівчини, та що далі вони йшли, то більше він нервував. Нарешті Хейзел повернула в глиб суші.
— Упевнена, що це слушна думка? — запитав він.
— Ми вже близько, — відповіла вона. — Ходімо. Одразу за дюнами вони побачили жінку.
Вона сиділа на валуні посеред луки. Неподалік стояв чорний хромований мотоцикл, але в кожного з його коліс, там де мали б бути спиці та диск, бракувало трикутного фрагмента, тож вони нагадували Пакмена. У такому стані мотоцикл далеко не поїхав би.
Жінка була худорлявої статури та мала чорне кучеряве волосся. Весь одяг на ній був зі шкіри: чорні байкерські штани, високі чоботи та криваво-червона куртка — одне слово, Майкл Джексон, який приєднався до «Пекельних Янголів»[1]. Земля навколо її ніг була всипана чимось, схожим на розкриті мушлі. Схиливши голову, жінка діставала з мішка черговий предмет та розкривала його. Їсть устриць? Хіба у Великому Солоному озері водяться устриці? Лео мав сумніви.
Він не хотів наближатися, адже мав неприємний досвід спілкування з дивними жіночками. Його стара нянька тія Калліда виявилась Герою і мала жахливу звичку вкладати його спати у палаючий камін. Богиня землі Гея вбила його маму, влаштувавши пожежу, коли Лео виповнилося вісім. А снігова богиня Хіона намагалася перетворити його на крижану іграшку в Сономі.
Проте Хейзел рушила вперед. Лео пішов за нею.
Підійшовши ближче, Лео почав помічати тривожні деталі. На ремені жінки висів закручений батіг, а криваво-червону куртку вкривав ледве помітний малюнок: звивисті гілки яблуні, на яких сидять кістяки птахів. Устриці, які вона, начебто, відкривала, виявилися печивом з передбаченням.
Купа розламаного печива майже вкривала щиколотки жінки. Та вона продовжувала діставати з мішка нові смаколики, розламувала їх та читала передбачення. Більшість із них жінка жбурляла геть. Прочитавши деякі — невдоволено бурмотіла. У таких випадках вона проводила пальцем по клаптику паперу, наче стираючи написане, а потім чарівним чином відновлювала печиво й жбурляла до найближчого кошика.
— Що ви робите? — поцікавився Лео, перш ніж устиг зупинити самого себе.
Жінка здійняла очі. Лео ледь не вдавився ковтком повітря, здавалося, його легені ось-ось вибухнуть.
— Тітко Розо? — запитав він.
Це якась нісенітниця, але жінка виглядала
— Оце ти бачиш? — запитала жінка. — Цікаво. А ти, Хейзел, люба?
— Звідки ви? — Хейзел насторожено відступила. — Ви... ви виглядаєте, як пані Лер. Моя вчителька в третьому класі. Я вас ненавиділа.
Жінка захихотіла.
— Чудово. Вона тебе ображала, еге ж? Несправедливо до тебе ставилася?
— Ви... Вона прив’язувала мої руки до парти за погану поведінку, — промовила Хейзел. — Називала мою маму відьмою. Звинувачувала мене в тому, чого я ніколи не робила, і... Ні. Вона мусила б уже померти. Хто ви така?
— О, Лео знає, — промовила жінка. — Що ти відчуваєш до тітки Рози, міхо?
«Міхо». Так його завжди називала мама. Після її смерті, Роза відмовилась від Лео. Вона називала його диявольським дитям та звинувачувала в пожежі, де загинула її сестра. Роза обернула родину Лео проти нього і залишила його — кощавого восьмирічного сироту — на милість громадських служб. Лео тинявся з одного притулку до іншого, поки нарешті не оселився в Таборі Напівкровок. Він мало кого ненавидів, але навіть після стількох років обличчя тітки Рози змушувало його обуритися.
Що він відчуває? Йому хотілося помститися.
Лео поглянув на мотоцикл з колесами-пакменами. Де він раніше бачив щось схоже? Будиночок 16 у Таборі Напівкровок... Символ над їхніми дверима — зламане колесо.
— Немезида, — промовив він. — Ви — богиня помсти.
— Бачиш? — посміхнулася богиня до Хейзел. — Він мене впізнав.
Немезида розламала чергове печиво й зморщила ніс.
— «Ти отримаєш статок, коли найменше цього очікуватимеш», — прочитала вона. — Саме таку дурню я ненавиджу найбільше. Хтось відкриває печиво і — ти диви! — отримує передбачення, що розбагатіє. Усе через цю легковажну Тіхе. Тільки те й робить, що роздає удачу людям, які на неї не заслуговують!
Лео поглянув на купу поламаного печива.
— Е-е... ви ж знаєте, що це не справжні пророцтва, так? Їх просто додають до печива на якійсь там фабриці...
— Не намагайся її виправдати! — гаркнула Немезида. — Це так схоже на Тіхе — підбадьорювати всіх. Ні, ні, я
