Знак Афіни полностью

— Повелителю Бахусе, — промовила вона, намагаючись не виказати голосом своєї схвильованості. — Ці двоє велетнів, Ефіальт і От... вони, часом, не близнюки?

— Гм? — Бог здавався занадто захопленим розмахуванням тирсом, але кивнув. — Так, близнюки. Правильно.

Пайпер повернулась до Джейсона. Вона побачила, що він устигає за її думками: «Близнята подих янгола зупинять».

У клинку Катоптріса вона бачила двох велетнів у жовтих робах, які підіймали з глибокої ями глек.

— Ось навіщо ми тут, — сказала богу Пайпер. — Ви — частина походу!

Бахус нахмурився.

— Вибач, дівчинко. Я більше не напівбог. Я не ходжу в походи.

— Але велетнів можна вбити тільки спільними зусиллями богів та героїв, — наполягла вона. — Тепер ви бог. Двоє велетнів, з якими нам доведеться битись, — Ефіальт і От. Я вважаю... вважаю, вони чекають на нас у Римі. Якимсь чином вони збираються знищити його. Срібний кубок, що я бачила у видінні, — можливо, це символ вашої підтримки. Ви мусите допомогти нам убити велетнів!

Бахус розлючено подивився на неї. Пайпер усвідомила, що дібрала невдалі слова.

— Дівчинко моя, — холодно промовив він. — Я нічого не мушу. До того ж я допомагаю тільки тим, хто приносить мені належне підношення, чого досі нікому не вдалося зробити за багато-багато століть.

Пірат стривожено заіржав.

Пайпер його розуміла. У неї теж слово «підношення» не викликало приємних почуттів. Вона пригадала менад, схиблених послідовниць Бахуса, ладних голіруч розірвати на шматки будь-якого невірянина. І це ще, коли вони у гарному настрої.

Персі озвучив запитання, яке Пайпер боялась поставити.

— Яке саме підношення?

Бахус відмахнувся від нього рукою.

— Тобі з цим не впоратись, нахабний греку! Але я дам вам одну безкоштовну пораду, оскільки у дівчини є хоч якісь манери. Знайдіть сина Геї — Форкія. Він завжди ненавидів свою матір, та я його й не осуджую. З братами він також не дуже ладнає. Ви знайдете його в місті, названому на честь героїні, — в Аталанті.

Пайпер вагалась.

— Ви про Атланту?

— Так.

— Але цей Форкій, — промовив Джейсон, — це велетень? Титан?

Бахус розсміявся.

— Помиляєтеся. Шукайте солону воду.

— Солону воду... — повторив Персі. — В Атланті?

— Так, — відповів Бахус. — Ти недочуваєш, чи що? Якщо хтось і може допомогти вам із Геєю та близнюками, то це Форкій. Тільки будьте уважними!

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Джейсон. Бог глянув на сонце, що вже майже досягло зеніту. — Не схоже це на Цереру — спізнюватись. Хіба що вона відчула якусь небезпеку поблизу. Або... — Обличчя бога раптом витягнулось. — Або це пастка. Ну, мені час іти! І на вашому місці я вчинив би те саме!

— Повелителю Бахусе, стривайте! — заперечив Джейсон.

Бог замерехтів і зник з таким звуком, наче хтось відкоркував пляшку з газованим напоєм.

Вітер зашелестів соняшниками. Коні занепокоєно затупцювали. Попри сухий і спекотний день, Пайпер затремтіла. Озноб... Аннабет і Лео описували щось схоже на озноб...

— Бахус має рацію, — промовила вона. — Нам треба йти...

«Запізно» — пролунав сонний голос, рознісшись полями навкруги й здригнувши землю під ногами Пайпер. Персі і Джейсон оголили мечі. Пайпер стояла на дорозі між ними, скута страхом. У мить сила Геї була всюди: соняшники повернули свої голови, пшениця нахилилась, наче скошена мільйонами серпів.

«Ласкаво прошу на вечірку», — пробурмотіла Гея. Її голос нагадав Пайпер дозрівання кукурудзи: тріскіт, шипіння, пекучий і безперестанний шум, що вона чула на фермі дідуся Тома тихими оклагомськими ночами.

«Що там радив Бахус? — глузливо запитала богиня. — Прості, стримані, свята з органічними закусками? Усе правильно. Для моїх закусок знадобляться тільки два інгредієнти: кров напівбогині та напівбога. Пайпер, люба, обирай героя, який помре з тобою».

— Геє! — крикнув Джейсон. — Годі ховатись у пшениці. З’являйся!

«Яка бравада, — просичала Гея. — Але в іншому, Персі Джексоні, теж є щось цікаве. Обирай, Пайпер МакЛін, або це зроблю я».

Серце Пайпер закалатало: Гея хотіла її вбити — це зовсім не несподіванка. Але навіщо вона змушує її обирати? Чому б Геї хотіти відпустити когось із хлопців? Це має бути пасткою.

— Ти божевільна! — крикнула дівчина. — Я нічого не робитиму для тебе!

Раптом Джейсон тяжко зітхнув. Він випростався на сідлі.

— Джейсоне! — крикнула Пайпер. — Що?

Він подивився на неї. Його обличчя стало спокійним, наче у мерця. А очі більше не були блакитними — вони палали чистим золотом.

— Персі, допоможи! — Пайпер відсахнулась від Бурі.

Але Персі галопом помчав геть. Він зупинився посеред дороги за тридцять футів від них і розвернув свого пегаса. Його рука здійняла меч, спрямувавши вістря на Джейсона.

— Один помре, — промовив Персі, але голос належав не йому. Він був низьким і глухим, наче хтось шепотів крізь гарматний ствол.

— Я оберу, — відповів Джейсон таким саме глухим голосом.

— Ні! — крикнула Пайпер.

Навколо неї затріскотіли й зашипіли поля, сміючись голосом Геї, тоді коли Персі та Джейсон кинулись один на одного з оголеною зброєю.

Якби не коні, Пайпер би загинула.