Знак Афіни полностью

— Ти гадаєш, велетні використали б нашу кров... кров двох із нас...

— Не знаю, — відповів Персі. — Але поки не з’ясуємо, пропоную не втрапляти в полон.

Джейсон рохнув.

— От із цим я згодний.

— Але як ми з’ясуємо? — запитала Хейзел. — Знак Афіни, близнюки, пророцтво Елли... Як усе це поєднано?

Аннабет сперлася руками на край столу.

— Пайпер, ти наказала Лео тримати курс на Атланту.

— Так. Бахус сказав нам, що ми повинні знайти... Як його там звали?

— Форкія, — відповів Персі.

Аннабет, здається, здивувалася, наче вона не звикла, що її хлопець має на щось відповіді.

— Ти його знаєш?

Персі знизав плечима.

— Спочатку я не впізнав імені. Але потім Бахус згадав про солону воду. Я згадав. Форкій — це старий морський бог, який правив до мого батька. Ніколи з ним не зустрічався, але, подейкують, що він син Геї. І все ж я не розумію, що бог моря забув в Атланті.

Лео фиркнув.

— А що забув у Канзасі бог вина? Боги — диваки. Хай там як, ми мусимо дістатися Атланти до завтрашнього півдня, інакше трапиться щось кепське.

— Навіть не промовляй цього, — буркнула Аннабет. — Уже пізно. Нам усім слід перепочити.

— Заждіть, — промовила Пайпер.

Знову всі подивились на неї.

Вона стрімко втрачала свою сміливість (а раптом її передчуття помилкове?), але змусила себе заговорити.

— Є ще дещо, — промовила вона. — Ейдолони — духи, які оволодівають розумом. Вони досі тут, у цій кімнаті.

Пайпер не могла пояснити, звідки їй це відомо.

Історії про фантомів і замучені душі завжди лякали її до смерті. Тато завжди насміхався з черокійських легенд, що розповідав дідусь Том у резервації. Але навіть удома, у їхньому великому особняку на Малібу, дивлячись на Тихий океан, тато іноді починав переказувати історії про примар, а вона потім ніяк не могла забути їх.

Черокійські духи завжди були неспокійними. Вони часто губились на шляху до Землі Мертвих, або залишались поміж живих лише через упертість. Іноді вони навіть не усвідомлювали, що мертві.

Що більше Пайпер дізнавалась про життя напівбога, то більше запевнялась у тому, що черокійські легенди та грецькі міфи не такі вже й різні. Ейдолони поводились як духи з татових історій.

Пайпер нутрощами відчувала, що вони досі поряд, просто тому що ніхто не наказав їм піти.

Коли вона закінчила пояснювати, усі тривожно на неї поглянули. Нагорі, на палубі, Хедж співав щось схоже на «У морському флоті», а Пірат стукав копитами та іржав на знак протесту.

Зрештою Хейзел зітхнула.

— Пайпер має рацію.

— Чого ти так вирішила? — поцікавилася Аннабет.

— Я зустрічала ейдолонів, — промовила Хейзел. — У Підземному царстві, коли була... ну, ви зрозуміли.

Мертвою.

Пайпер забула, що Хейзел живе вдруге. У якомусь сенсі дівчина теж була відродженим привидом.

— То... — Френк провів рукою по своєму короткому волоссю, наче якийсь привид міг оволодіти його маківкою. — Гадаєте, ці створіння ховаються на кораблі чи...

— Можливо, ховаються всередині нас, — промовила Пайпер. — Ми не знаємо.

Джейсон стиснув кулаки.

— Якщо це правда...

— Ми повинні зробити крок першими, — промовила Пайпер. — Гадаю, я можу.

— Можеш що?.. — запитав Персі.

— Просто послухайте, гаразд? — Пайпер глибоко вдихнула. — Усі послухайте.

Пайпер по черзі подивилася кожному в очі.

— Ейдолони, — промовила вона, користуючись чарами своїх слів, — підніміть руки.

Запанувала напружена тиша.

Лео знервовано розсміявся.

— Ти справді думала, що це?

Його голос завмер. Обличчя витягнулось. Він здійняв руки.

Джейсон із Персі зробили те саме. Їхні очі оскляніли й стали золотавими. Хейзел затамувала подих. Поряд із Лео Френк вскочив зі стільця й уперся спиною до стіни.

— О, боги. — Аннабет благально дивилася на Пайпер. — Ти можеш їх зцілити?

Пайпер хотілось заскиглити і сховатися під стіл, але вона мусила допомогти Джейсонові. Вона не могла повірити, що щойно тримала за руку... Ні, вона відмовлялась про це думати.

Дівчина зосередилась на Лео, оскільки він здавався найменш загрозливим.

— На кораблі ще є такі, як ви? — запитала вона.

— Ні, — відповів загробним голосом Лео. — Матір-земля відрядила трьох. Найсильніших, найкращих. Ми житимемо знову.

— Не тут, не житимете, — гаркнула Пайпер. — Усі троє, слухайте уважно.

Джейсон і Персі повернулись до неї. Погляди золотих очей майже позбавили її впевненості, але коли вона поглянула на хлопців у такому стані ще раз, усередині неї знову закипіла лють.

— Залиште ці тіла! — наказала вона.

— Ні, — промовив Персі.

Лео ледве чутно засичав:

— Ми повинні жити.

Френк незграбно потягнувся до свого лука.

— Марсе всемогутній, ну й химера! Духи, забирайтесь геть! Залиште наших друзів у спокої!

Лео повернувся до нього.

— Ти не можеш нам наказувати, дитя війни! Твоє власне життя недовговічне. Твоя душа може згоріти будь-якої миті.

Пайпер не зрозуміла, що він має на увазі, але Френк похитнувся так, наче його вдарили в живіт. Тремтячими руками він дістав стрілу.

— Я... я долав страшніших за вас створінь. Якщо хочете битись...

— Ні, Френку, — підвелась Хейзел.

Джейсон поряд із нею оголив меч.

— Припиніть! — наказала Пайпер, але голос їй зрадив.