— Переслідують
— Не знаю! — пихтів Френк. — Кити? Морські чудовиська? Можливо, Кейт і Норка!
Аннабет кортіло придушити хлопчину, але вона не певна була, що його шия поміститься у її долонях.
— Що за нісенітниці? Лео, забери нас звідси.
Лео затиснув у зубах бутерброд, як пірат ніж, і помчав до штурвала.
Незабаром «Арго II» вже здіймався у небо. Аннабет встала за кормовий арбалет. Вона не бачила жодних підтверджень переслідування китами або ще кимось, але Персі, Френк та Хедж змогли оговтатися тільки після того, як обриси Атланти перетворились на розпливчасту пляму вдалечині.
— Чарльстон, — промовив Персі, кульгаючи палубою, наче дідусь. Його голос досі був слабким. — Тримаймо курс на Чарльстон.
— Чарльстон? — Джейсон промовив назву міста так, наче вона викликала в нього погані спогади. — Що саме ви знайшли в Атланті?
Френк розстібнув свій рюкзак і почав діставати сувеніри.
— Трохи консервованих персиків. Кілька футболок. Снігову кулю. І ці не зовсім китайські наручники.
Аннабет насилу стримувалася.
— Як щодо того, щоб розповісти нам щось дійсно важливе?
Вони зібрались на шканці, щоб Лео міг слухати розмову, залишаючись за штурвалом. Персі й Френк почали по черзі розповідати, що сталось в «Акваріумі Джорджії». ,Час від часу їх переривав тренер Хедж з фразами: «Оце було круто!» або «А потім я хвицнув її по голові!»
Принаймні тренер начебто забув про те, що Персі з Аннабет заснули у стайні минулої ночі. Але, судячи з розповіді, у них тепер трапилися значніші проблеми, ніж домашній арешт.
Коли Персі розповів про ув’язнених в акваріумі морських істот, вона зрозуміла, чому він здавався таким засмученим.
— Це жахливо, — промовила вона. — Ми повинні їм допомогти.
— Допоможемо. З часом. Але я мушу придумати як. Якби ж... — Він похитав головою. — Не зважайте. Спочатку слід розібратись із винагородою за наші голови.
Тренер Хедж втратив цікавість до розмови — певно тому, що вона вже була не про нього — і пішов у ніс корабля, де почав практикувати обертальні копняки та хвалити себе за майстерність.
Аннабет стиснула руків’я свого кинджала.
— Винагорода за наші голови... ніби ми до цього привертали недостатньо уваги чудовиськ.
— А для нас зробили оголошення з написом «РОЗШУКУЄТЬСЯ»? — запитав Лео. — І у них, часом, немає списку з цінами за наші голови?
Хейзел зморщила ніс.
— Що ти верзеш?
— Просто цікаво, який на мене попит останнім часом. Ну, я розумію, що не такий дорогий, як Персі чи Джейсон, можливо... Але я вартий, ну, хоча б двох Френків чи трьох?
— Агов! — поскаржився Френк.
— Годі! — наказала Аннабет. — Принаймні ми знаємо, що наш наступний крок — дістатись до Чарльстона і знайти мапу.
Пайпер оперлась об контрольну панель. Сьогодні вона заплела в косу біле пір я, що чудово пасувало її темно-брунатному волоссю. Де вона знаходить на це час? Сама Аннабет ледве не забувала причісуватися.
— Мала, — промовила Пайпер. — Мапа навіщо?
— Для Знака Афіни. — Персі обережно поглянув на Аннабет, наче боявся, що перетнув межу. Дівчина, певно, дуже чітко дала знати, що не хоче говорити на цю тему.
— Чим би не був цей знак, — продовжив він. — Ми знаємо, що він веде до чогось важливого в Римі, чогось, здатного з’єднати прірву між римлянами та греками.
— Загибель велетнів, — додала Хейзел.
Персі кивнув.
— І у моєму сні велетні говорили щось про статую.
— Гм... — Френк покрутив на пальцях свої «не зовсім китайські наручники». — Якщо вірити Форкію, шукати її — божевілля. Але що воно таке?
Усі подивились на Аннабет. Вона відчула поколювання в потилиці, наче всі думки з голови жадали вирватись назовні: статуя... Афіна... греки і римляни, її кошмари, сварка з мамою. Окремі частини починали утворювати цілісну картину, але Аннабет не вірила, що це правда. Відповідь була занадто важливою і лякала її до смерті.
Вона помітила погляд Джейсона. Він, здавалось, читав її думки. Вони подобались йому не більше, ніж їй самій. І знову Аннабет охопили сумніви: «Чому цей хлопець змушує мене так нервувати? Він справді на моєму боці?» Може, про це говорила її матір...
— Я... я близька до відповіді, — промовила вона. — Я дізнаюсь більше, якщо ми знайдемо мапу. Джейсоне, ця твоя реакція на Чарльстон... Ти навідувався туди раніше?
Джейсон невпевнено поглянув на Пайпер. Чому? Аннабет гадки не мала.
— Так, — визнав він. — У нас із Рейною там було завдання близько року тому. Ми рятували імперське золото з «Ханлі».
— З чого? — поцікавилася Пайпер.
— Оце так! — промовив Лео. — Це перша військова субмарина, що вдало потопила корабель під час громадянської війни. Завжди мріяв її побачити.
— Її сконструювали римські напівбоги, — продовжив Джейсон. — На ній знаходився таємний запас торпед із імперського золота... Перш ніж ми їх забрали й повернули до Табору Юпітера.
Хейзел схрестила руки.
— Отже, римляни бились на стороні Конфедератів? Як онучка жінки, яка була рабинею, не зважайте, якщо я просто скажу... Не круто.
Джейсон виставив долоні перед собою.
