Знак Афіни полностью

І тоді він усвідомив, чому Френк такий розлючений: подорож у минуле. Під час нападу чудовиська все відбувалося так швидко, що Лео ледве не забув. Тренер Хедж бовкнув те ідіотське зауваження щодо Лео і Хейзел — як вони трималися за руки і вдивлялись одне одному в очі. І ще той факт, що одразу після цього з вини Лео Френка викинуло за борт, безперечно, не поліпшував ситуації.

Несподівано Лео стало важко дивитися Френкові в очі.

— Слухай, старий... вибач, що втягнув нас у цю халепу. Я, безперечно, накоїв дурниць, — він глибоко вдихнув (відчуття виявилися на диво звичайними, враховуючи воду навколо). — Ми з Хейзел трималися за руки, але це не те, що ти подумав. Вона показувала мені свій спогад. Намагалась з’ясувати, як я пов’язаний із Семі.

Розлючений вираз обличчя Френка почав згасати, змінюючись на цікавість.

— Вона з’я... ви з’ясували?

— Так. Через Креветкозилу ми не мали нагоди це обговорити, але Семі був моїм прадідом.

Він розповів Френку, що вони побачили. Їхнє спільне з Хейзел відкриття і раніше ледве вкладалось у голові, але тепер, промовляючи все вголос, Лео стало навіть важче в нього повірити. Хейзел мала почуття до його бісабуельо — хлопця, який помер, коли Лео був ще немовлям. Він ніколи раніше над цим не замислювався, але, здається, старші члени родини називали його дідуся Семом-молодшим. Отже, Семом-старшим був Семі, його бісабуельо. У певний момент часу тія Калліда, сама Гера, говорила із Семі, утішала його та натякнула на майбутнє. Це означало, що богиня впливала на життя Лео ще до його появи на світ.

— Ох, старий, — промовив він, закінчивши розповідь. — Щось мені зле. Але присягаюся Стіксом — це саме те, що ми бачили.

Френкове обличчя походило на морду Креветкозили — широченні скляні очі та роззявлений рот.

— Хейзел... Хейзел подобався твій прадід? Тому ти їй подобаєшся?

— Френку, я розумію, що це дивно. Повір мені. Але мені не подобається Хейзел... Тобто не так, як тобі. Я не впадаю за твоєю дівчиною.

Френк насупив брови.

— Ні?

Лео сподівався, що не зашарівся. Чесно кажучи, він гадки не мав, що відчуває до Хейзел. Вона була неймовірною і миловидною, а Лео мав слабкість до неймовірних і миловидних дівчат. Але їхня спільна подорож у минуле дуже заплутала його думки.

До того ж, корабель опинився у біді.

«Припускаю, корабель тебе турбує більше, ніж друзі», — сказав тоді Френк.

Це ж не правда, еге ж? Тато Лео, Гефест, якось зізнався, що не дуже ладнає з органічними формами життя. І, відверто кажучи, Лео також завжди почувався зручніше з машинами, ніж з людьми. Проте він таки турбувався про друзів. Пайпер і Джейсон... Їх він знав довше, але інші так само були для нього важливими. Навіть Френк. Усі вони стали для нього родиною.

Біда в тому, що Лео так давно не мав родини, що зовсім забув, як це. Авжеж, минулої зими він став старшим вожатим будиночка Гефеста, але більшість часу будував корабель. Йому подобалися сусіди з будиночка. Він знав, як ладнати з ними. Але чи знав хлопець хоч когось із них по-справжньому?

Якщо в Лео і є родина, то це напівбоги на «Арго II»... і, можливо, тренер Хедж (у чому він ніколи б не зізнався на людях!).

«Ти назавжди залишишся стороннім», — попередив голос Немезиди, але Лео намагався не думати про це.

— Ну, то... — Він подивився навколо. — Нам потрібен план. Як ми дихаємо? Якщо ми на глибині океану, хіба нас не має розчавити водяний тиск?

Френк знизав плечима.

— Рибо-конячі чари, гадаю. Пам’ятаю, що зелений хлопець доторкнувся до мого чола вістрям кинджала. Після цього я зміг дихати.

Лео оглянув мушляні двері.

— Можеш їх вибити? Перетворитись на акулу чи щось таке?

Френк похмуро похитав головою.

— Моя сила не працює. Не знаю причини. Можливо, вони мене прокляли або я просто не можу зосередитись.

— Хейзел може опинитися в біді. Ми повинні звідси вибратись.

Лео підплив до дверей і пройшовся пальцями по мушлі. Він не відчув жодних замків чи чогось подібного. Або двері відчинялися тільки чарами, або була потрібна неабияка сила — ані те, ані інше не було його фахом.

— Я вже намагався, — промовив Френк. — Навіть якщо виберемось звідси, у нас немає зброї.

— Гм... — Лео здійняв руку. — А якщо...

Він зосередився. Над його пальцями затріпотіло полум’я. На коротку мить Лео пожвавішав — він не очікував, що це спрацює під водою. Але потім його план почав працювати аж занадто добре. Вогонь піднявся до його плечей, охопив усе тіло — за мить його цілком оповила тонка вогняна завіса. Він хотів вдихнути, але легені наповнилися жаром.

— Лео! — Френк замахав руками, наче падав з табурета. Замість того щоб кинутись Лео на допомогу, хлопець втиснувся в стіну і продовжив задкувати.

Лео змусив себе заспокоїтись. Він зрозумів, що відбувається. Сам вогонь не міг йому нашкодити, тож він наказав полум’ю згаснути й, полічивши до п’яти, глибоко вдихнув. У нього знову був кисень.

Френк припинив свої спроби втиснутися в стіну печери.

— З тобою... з тобою все добре?

— Так, — буркнув Лео. — Дякую за допомогу.