Вони пропливли поміж рядами бурих водоростей заввишки як багатоповерхівки. Жовто-зелені рослини невагомо коливалися, наче стовпчики повітряних кульок із гелієм. Високо вгорі Лео побачив білу пляму, що, вочевидь, була сонцем.
Це означало, що вони тут провели всю ніч. Чи все гаразд з «Арго II»? Корабель відплив без них чи друзі досі їх розшукують?
Лео навіть не міг сказати, на якій вони глибині. Тут є рослини... тож не дуже глибоко, так? І все ж він розумів, що не зможе випливти на поверхню. Він чув про людей, які піднімалися з води занадто швидко. Через це в їхній крові виділялися бульбашки азоту. Лео не хотілося, щоб його кров стала газованою.
Вони пропливли десь півмилі. Лео кортіло запитати, куди Афрос його веде, але великий меч на спині кентавра позбавляв бажання починати розмову.
Зрештою ліс водоростей розійшовся. Лео охнув. Вони стояли (дрейфували, яка різниця!) на вершині високого підводного пагорба. Знизу, на морському дні, розкинулося ціле місто античних будівель.
Дахи були криті перламутром. Сади пишніли коралами та актиніями. На полях водоростей паслися гіпокампи. Гурт циклопів встановлював купол на новий храм, користуючись синім китом, як автокраном. А на вулицях, на внутрішніх подвір’ях, на арені розгулювали тритони та русалки. Безліч найсправжнісіньких рибо-людей розважалися, практикувались у боях на мечах і тризубцях та просто пливли кудись у справах.
Лео бачив багато чого неймовірного, але завжди вважав підводних людей дурнуватою вигадкою, на кшталт смурфів чи мапетів.
Хоча в цих підводних людях не було нічого
— Це навчальний табір, — здогадався Лео. Він з повагою поглянув на Афроса. — Ви навчаєте героїв, як Хірон?
Афрос кивнув з проблиском гордості в очах.
— Ми навчали всіх відомих водяних героїв! Назви будь-кого. Ми його чи її навчали!
— О, зрозуміло,— промовив Лео.— Наприклад... е, Русалоньку?
Афрос насупив брови.
— Кого? Ні! Наприклад, Тритона, Главка, Вайсмюллера і Біла!
— О, — Лео гадки не мав, хто всі ці люди. — Ви навчали Біла? Вражаюче.
— Атож! — Афрос стукнув себе у груди. — Я особисто навчав Біла. Великий тритон.
— Ви навчаєте битись, я так розумію?
Афрос роздратовано скинув руки вгору.
— Чому всі так вирішують?
Лео глянув на величезний меч на спині рибо-хлопця.
— Ну, не знаю.
— Я вчу музики та поезії! — промовив Афрос. — Самостійності! Хатнього господарства! Це дуже важливо для героїв.
— Безсумнівно. — Лео намагався зберігати спокійний вираз обличчя. — Шиття? Випікання печива?
— Так. Радий, що ти мене розумієш. Потім, можливо, якщо не доведеться тебе вбити, я поділюсь із тобою рецептом своїх шоколадних тістечок. — Афрос презирливо вказав собі за спину. — Мій брат Бітос навчає битися.
Лео не певен був, чи відчуває полегшення чи обурення. Френка допитував бойовий інструктор, а його — вчитель з хатнього господарства.
— Еге, зрозуміло. Цей табір... як ви його називаєте? Табір Напіврибок?
Афрос насупив брови.
— Сподіваюсь, це був жарт. Це Табір ............. — Він видав серію свистячих та шиплячих звуків.
— От воно як, — промовив Лео. — Знаєте, я залюбки скуштував би оцих ваших тістечок! То що потрібно робити, щоб мене не вбили?
— Розповісти свою історію, — відповів Афрос.
Лео завагався, але ненадовго. Щось йому підказувало, що слід розповісти правду. Він почав від самого початку — як Гера була його нянькою і поклала його у вогонь; як мати померла через Гею, яка побачила в Лео майбутнього ворога. Він розповів, як усе дитинство змінював притулки, поки його з Пайпер та Джейсоном не забрали до Табору Напівкровок, а потім про Пророцтво Сімох, будування «Арго II» і подорож до Греції, де вони мали б перемогти велетнів, перш ніж пробудиться Гея.
Поки він говорив, Афрос дістав кілька моторошних металевих кілків з-за пояса. Лео стало страшно, що він бовкнув щось зайве, але Афрос витягнув пряжу водоростей з мішечка й почав в’язати.
— Продовжуй, — мовив він. — Не зупиняйся.
Поки Лео розповідав про ейдолонів, проблеми з римлянами, усі неприємності, з якими зіткнувся «Арго II» під час перетину Штатів та посадки в Чарльстоні, Афрос устиг повністю зв’язати дитячий чепчик.
Лео чекав, поки рибо-кентавр сховає своє приладдя. Афросові клешні-роги так само намагалися виплутатися з його густого волосся. Лео насилу стримувався від того, щоб кинутися їм на допомогу.
— Дуже добре, — промовив Афрос. — Я тобі вірю.
— Так просто?
— Я легко помічаю брехню. А від тебе я почув тільки правду. До того ж твоя історія збігається з тим, що розповіла нам Хейзел Левек.
— З нею?..
— Авжеж. З нею все добре. — Він приклав пальці до рота і свиснув — звук під водою був дуже дивний, схожий на крик дельфіна. — Мої люди незабаром її приведуть. Ви повинні нас зрозуміти... Наше місце розташування — велика таємниця. Ти і твої друзі показалися на воєнному кораблі. Вас переслідували морські чудовиська Кето. Ми не знали, на чиєму ви боці.
