— Жодних кораблів, — повторила Елла. Вона подивилась просто на Аннабет. — Погана вдача. Ось вона. Мудрості доньку самотній шлях чекає...
— Елло! — Френк раптово підвівся. — Можливо, зараз не кращий час...
— Знаком Афіни вона Рим запалить, — продовжила Елла, затуливши долонями вуха та підвищивши голос. — Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ. Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в’язниці витої звільнить її лиш біль.
Ефект був такий, наче хтось кинув на стіл світлошумову гранату. Усі витріщились на гарпію. Ніхто не зважувався заговорити. Серце Аннабет ледве не вистрибувало з грудей.
Навколо них досі лунали звуки бенкету, але вони стали приглушеними і віддаленими, наче стіл Аннабет поринув у четвертий вимір.
Персі першим оговтався. Він підвівся й узяв Тайсона за руку.
— Я знаю! — промовив він з удаваним запалом. — Не хочеш відвести Еллу подихати свіжим повітрям? Ти і Місіс О’Лірі...
— Стривайте. — Октавіан схопив одного зі своїх ведмедиків і стиснув тремтячими руками. Він пильно дивився на Еллу. — Що вона сказала? Звучало, як...
— Елла багато читає, — бовкнув Френк. — Ми знайшли її в бібліотеці.
— Так! випалила Хейзел. — Напевно з якоїсь книги.
— Книги, послужливо пробурмотіла Елла. — Елла любить книги.
Тепер, коли гарпія сказала, що хотіла, вона начебто трошки заспокоїлась. Елла схрестила ноги, сидячи на спині Місіс О Лірі, і почала чистити своє пір’я.
Аннабет із цікавістю поглянула на Персі. Було зрозуміло, що вони з Френком та Хейзел щось приховували. Так само, як було зрозуміло, що Елла прочитала пророцтво — пророцтво, яке стосувалось
Вираз обличчя Персі промовляв: «Рятуй».
— Це було пророцтво, — наполіг Октавіан. — Звучало, як пророцтво.
Ніхто не відповів.
Аннабет гадки не мала, що відбувається, але зрозуміла, що Персі ось-ось втрапить у халепу.
Вона змусила себе засміятися.
— Серйозно, Октавіане? Можливо, тут, на римській стороні, гарпії й відрізняються від наших. Проте нашим достає розуму тільки на те, щоб прибирати в будиночках та готувати обіди. Ваші часто пророкують майбутнє? Ти радишся з ним щодо своїх ауспіцій?
Її слова вплинули так, як вона і передбачала. Римські офіцери знервовано засміялись. Дехто зміряв Еллу очима і фиркнув у бік Октавіана. Думка про те, що жінка-курка читає пророцтва, вочевидь, здавалась безглуздою як римлянам, так і грекам.
— Я, ну... — Октавіан опустив ведмежа. — Ні, але...
— Вона просто декламує рядки з якоїсь книги, — промовила Аннабет, — як і припустила Хейзел. До того ж, у нас уже є
Вона повернулась до Тайсона.
— Персі має рацію. Чому б тобі не взяти Еллу та Місіс О’Лірі й не піти кудись погуляти на деякий час? Елла ж не проти?
— Великі собаки — це добре, — промовила Елла. — «Старий брехун», 1957, художній фільм Фреда Гіпсона та Вільяма Танберга.
Аннабет не знала, як розуміти таку відповідь, але Персі посміхнувся так, наче проблема була розв’язана.
— Чудово! — промовив він. — Ми надішлемо вам повідомлення через. Іриду, коли закінчимо, тоді й зустрінемось.
Римляни подивились на Рейну, очікуючи на її рішення. Аннабет затримала дихання.
Рейна бездоганно, вміла приховувати почуття. Вона пильно розглядала Еллу. Але що відбувається зараз у її думках, Аннабет зрозуміти не могла.
— Гаразд, — врешті промовила претор. — Ідіть.
— Так! — Тайсон обійшов тахту і несамовито стиснув кожного в обіймах, навіть Октавіана, який цьому, здавалось, не дуже зрадів. Після цього циклоп заліз на спину Місіс О’Лірі, пекельний пес помчав геть з форуму. Вони влетіли в одну з тіней на будівлі Сенату і зникли.
— Отже... — Рейна опустила нез’їдене яблуко, — Октавіан має рацію з приводу одного. Ми повинні отримати схвалення сенату, перш ніж дозволити легіонерам вирушити на завдання — особливо, на таке небезпечне.
— Усе це просто тхне віроломством, — Пробуркотів Октавіан. — Ця трирема — не корабель миру!
— Може, хочеш на борт, друзяко? — запропонував Лео. — Влаштую тобі екскурсію. Зможеш погратися кермом, а якщо дуже добре впораєшся, дам поносити паперовий капітанський капелюшок.
Ніздрі Октавіана роздулись.
— Як ти смієш...
— Слушна думка, — промовила Рейна. — Октавіане, ходи з ним! Оглянь корабель. Сенат скличемо за годину.
— Але... — Октавіан запнувся. Вочевидь, по обличчю Рейни він зрозумів, що подальші сперечання не найкраще вплинуть на його здоров’я. — Гаразд.
Лео підвівся. Він повернувся до Аннабет, і його усмішка змінилась. Це сталося так швидко, що їй здалось, наче на коротку мить хтось інший зайняв місце Лео — хтось з крижаною посмішкою і жорстоким блиском в очах. Тоді Аннабет кліпнула. Лео знову став звичайним собою, з його буденною пустотливою посмішкою.
— Незабаром повернусь, — пообіцяв він. — Це буде епічно.
