Знак Афіни полностью

Її охопив жахливий озноб. Коли Лео й Октавіан попрямували до канатної драбини, їй закортіло покликати їх назад — але як вона це пояснить? Скаже всім, що божеволіє, що марить і відчуває якийсь холод?

Вітряні духи почали прибирати тарілки.

— Е-е, Рейно,— промовив Джейсон, — Якщо ти не заперечуєш, я хотів би показати Пайпер місто перед зборами сенату. Вона ніколи не бачила Новий Рим.

Обличчя Рейни спохмурніло.

«Як він може бути таким дурним? — подумала Аннабет. — Хіба можливо, що Джейсон справді не розуміє, наскільки він подобається Рейні?» Для Аннабет це було досить очевидним. Просити дозволу показати своїй новій дівчині місто Рейни — це те саме, що сипати сіль на рану.

— Звісно, — холодно промовила претор.

Персі взяв Аннабет за руку.

— Так, я теж. Я хотів би показати Аннабет...

— Ні! — випалила Рейна.

Персі здійняв брови.

— Перепрошую?

— Я хочу про дещо поговорити з Аннабет, — промовила Рейна. — На самоті. Якщо ти не проти, мій співпреторе.

Її тон чітко давав зрозуміти, що вона насправді не просить дозволу.

По спині Аннабет пройшлися мурахи. Що на думці у Рейни? Можливо, претору не сподобалось, що аж двоє хлопців вирішили залишити її, аби влаштувати своїм дівчатам екскурсії містом. Хай там як, проте Аннабет не хотіла залишатись неозброєною наодинці з римським ватажком.

— Ходімо, донько Афіни! — Рейна піднялась з тахти. — Прогуляємось.

Аннабет хотіла ненавидіти Новий Рим. Але як молодий архітектор вона не могла змусити себе не захоплюватися терасованими садами, фонтанами і храмами, звивистими брукованими вуличками та блискучими білосніжними віллами. Після Війни Титанів, минулого літа, вона отримала роботу мрії — переконструювання палаців Олімпу. Тепер, ідучи цим мініатюрним містом, вона не припиняла розмірковувати: «Слід було зробити ось такий купол. Які чудові ці колони обабіч доріжки до внутрішнього двору». Хто б не спланував Новий Рим, він, напевне, вклав багато часу та любові у цей проект.

— У нас найкращі архітектори й будівельники у світі, — промовила Рейна, наче прочитавши її думки. — Так само завжди було в Римі, у давні часи. Багато напівбогів залишаються жити тут після служби легіону. Вступають до університету. Залишаються і створюють родини. Персі, здається, це зацікавило.

«І як це розуміти?» — подумала Аннабет. Вона, певно, нахмурилась сильніше, ніж усвідомлювала, тому що Рейна розсміялась.

— Ти воїн, я бачу, — промовила претор. — Твої очі палають вогнем.

— Вибач, — Аннабет намагалася пом’якшити свій погляд.

— Не перепрошуй. Адже я донька Беллони.

— Римської богині війни?

Рейна кивнула. Вона повернулась і свиснула, так наче окликала таксі. За мить до них примчали два металевих собаки — механізовані хорти, срібний і золотий. Вони потерлись об ноги Рейни й привітали Аннабет іскристими рубіновими очима.

— Мої улюбленці, — пояснила Рейна. — Аурум і Арґентум. Не заперечуєш, якщо вони прогуляються із нами?

Знову Аннабет здалось, що це було не прохання. Вона помітила, що зуби хортів виглядають, як сталеві наконечники стріл. Може, зброя в місті і була заборонена, проте улюбленці Рейни все одно могли б, за бажання, розірвати її на шматки.

Рейна привела гостю на літній майданчик кав’ярні. Офіціант, вочевидь, був її знайомим. Він усміхнувся і протягнув Рейні паперовий стаканчик, а тоді запропонував такий самий Аннабет.

— Хочеш? — запитала Рейна. — Вони готують дивовижний гарячий шоколад. Не зовсім римський напій...

— Але шоколад універсальний.

— Погоджуюсь.

Був теплий день червня, але Аннабет охоче випила напій. Удвох вони рушили далі. Срібний і золотий собаки блукали поряд.

— У нашому таборі, — промовила Рейна, — Афіна — це Мінерва. Ти знаєш, чим вони відрізняються?

Аннабет не замислювалася над цим раніше. Вона пригадала, як Термін назвав Афіну цією богинею, наче її тут зневажали. Октавіан поводився так, нібито саме існування Аннабет було образою.

— Я зрозуміла, що Мінерва не... ну, не така поважна тут?

Рейна дмухнула на пару зі стаканчйка.

— Ми поважаємо Мінерву. Вона богиня ремесла і мудрості... але не війни. Не для римлян. Вона також богиня цноти, як Діана... та, яку ви називаєте Артемідою. Ти не знайдеш тут дітей Мінерви. Думка про те, що Мінерва може мати дітей... якщо відверто, то це дещо приголомшливо для нас.

— О.

Аннабет відчула, як її обличчя спалахнуло. Їй не хотілось удаватися в подробиці щодо народження дітей Афіни (просто зі свідомості богині, точнісінько так, як сама вона народилася з голови Зевса). Аннабет завжди соромилася цих розмов, бо почувалася якимось виродком. Її часто запитували, чи є в неї пупок, оскільки вона народилась чарівним чином. Авжеж у неї був пупок. Проте вона не знала чому. Та й не дуже хотіла знати.

— Я розумію, що ви, греки, сприймаєте все інакше, — промовила Рейна. — Але римляни дуже серйозно ставляться до обітниці зберігати дівоцтво. Весталки, наприклад... Якщо вони порушать клятву і закохаються у когось, їх поховають заживо. Тож ідея того, що незаймана богиня може мати дітей...