— Вродлива і сильна — ти, — промовив він. — І я не хочу, щоб ти була римлянкою. Я хочу, щоб ти була Пайпер. До того ж, ми команда.
Їй хотілось йняти йому віри. Вони разом, насправді, уже кілька місяців. І все ж вона не могла позбутися сумнівів, так само як Джейсон — напису «SPQR» на передпліччі.
Угорі пролунав дзвінок на вечерю.
Джейсон дурнувато посміхнувся.
— Нам краще піднятись. Якщо не хочемо, щоб тренер придушив нас шнурками від дзвіночків.
Пайпер здригнулась. Тренер Хедж погрозив це зробити після скандалу з Аннабет та Персі. Тож він дізнався б, якби хтось уночі залишив свою каюту.
— Еге, — з жалем промовила вона, дивлячись на скляні двері під ногами. — Гадаю, нам потрібна вечеря... і гарний відпочинок.
Наступного ранку Пайпер прокинулась від незнайомого корабельного сигналу — реву настільки гучного, що він буквально скинув її з ліжка.
«Мабуть, Лео знову щось уткнув», — подумала вона. А потім звук гудків пролунав знову. Здавалось, він доносився звідкись здалеку — з іншого корабля.
Пайпер почала квапливо одягатись. Коли вона піднялась на палубу, решта вже зібралась — усі наспіх одягнені (окрім тренера Хеджа, який заступав на нічну варту).
Френкова футболка з ванкуверської зимової олімпіади була навиворіт. Персі надягнув піжамні штани та бронзовий нагрудник, що було цікавим відкриттям у світі моди. Волосся Хейзел стирчало в один бік, наче дівчина пройшла крізь бурю, а Лео випадково себе підпалив. Його футболка перетворилась на обвуглене лахміття, а руки димились.
Приблизно за сотню ярдів від порту проплив величезний круїзний лайнер. Туристи замахали їм руками з п’ятнадцяти чи шістнадцяти рядів балконів. Деякі усміхались і робили світлини. Ніхто, здавалось, не дивувався тому, що бачить грецьку трирему. Можливо, Туман зробив корабель схожим на рибацький човен, або туристи вирішили, що «Арго II» — це історична пам’ятка.
Круїзний лайнер знову загудів. «Арго II» охопив приступ конвульсій.
Тренер Хедж затулив вуха.
— Обов’язково так галасувати?
— Просто вітаються, — припустив Френк.
— Що? — заволав у відповідь Хедж.
Корабель обминув їх і рушив далі в море. Туристи продовжували махати руками. Якщо їм і здавалось дивним, що екіпаж «Арго II» складається із сонних дітлахів в обладунках та піжамах і чоловіка з козлиними ногами, то вони цього не виказали.
— До побачення! — крикнув Лео, піднявши задимлену руку.
— Можна я піду за балісту? — запитав Хедж.
— Ні, — промовив Лео крізь силувану усмішку.
Хейзел протерла очі й подивилась на блискучу зелену воду.
— Де... о... овва.
Пайпер теж підняла очі й охнула. Тепер, коли круїзний лайнер не загороджував вид, вона побачила гору, що здіймалась над морем приблизно за півмилі на північ. Пайпер і раніше бачила вражаючі скелі. Вона їздила Першою автомагістраллю вздовж узбережжя Каліфорнії. Навіть падала у Великий Каньйон разом із Джейсоном і вилітала з нього. Але ніщо не могло порівнятись із цим масивом сліпуче-білого каменю у формі кулака, що упирався у небо. З одного боку вапнякові скелі були майже повністю прямовисними і, як припускала Пайпер, занурювались у море не менше, ніж на тисячі футів. З іншого — схил стелився ярусами, вкритими зеленим лісом, тож уся гора походила на величезного сфінкса, що осипався за тисячоліття, з білими масивними головою та грудьми й зеленою накидкою на спині.
— Гібралтарська скеля, — з трепетом промовила Аннабет. — На кінчику Іспанії. А там... — Вона вказала на південь, на більш віддалене пасмо червоних та жовтих пагорбів. — Там Африка. Ми на порозі Середземного моря.
Ранок був теплим, але Пайпер затремтіла. Попри морську шир перед ними, вона почувалась так, наче зіткнулась з нездоланною перешкодою. Варто їм зайти в Середземне море —
— Що далі? — поцікавилася вона. — Просто попливемо вперед?
— А чом би й ні? — промовив Лео. — Це великий судноплавний канал. Кораблі весь час туди заходять і виходять.
«Тільки не триреми з купою напівбогів», — подумала Пайпер.
Аннабет поглянула на Гібралтарську скелю. Пайпер упізнала цей задумливий вираз обличчя, який завжди означав, що подруга очікує на неприємності.
— У давні часи, — промовила Аннабет, — це місце називали Геркулесовими стовпами. Скеля була одним зі стовпів. А другим — одна з африканських гір. Ніхто не знає, яка саме.
— Геркулес, га? — нахмурився Персі. — Хлопець був наче давньогрецький «Старбакс». Куди не глянь... усюди він.
Оглушливий рокіт струсив «Арго II», однак цього разу Пайпер гадки не мала про його походження. Вона не бачила жодних кораблів. Та й небо було чистим.
У роті раптом пересохнуло.
— То... ці Геркулесові стовпи. Вони небезпечні?
Аннабет не відводила погляду від білих скель, наче чекала, що на них спалахне Знак Афіни.
— Для греків ці стовпи позначали край відомого світу. Римляни подейкували, що на стовпах було написане застереження латиною...
Аннабет, здавалось, була приголомшена.
