Він схопив її за талію і викликав вітер. Вони здійнялися над островом так швидко, що у Пайпер запаморочилось у голові. Вона ледве не знепритомніла.
Коли острів почав віддалятись, з їстівної гори вискочила голова Геркулеса. Половина кокоса причепилась до його маківки, наче військовий шолом.
— Уб'ю! — заревів він так, наче мав великий досвід у промовлянні цього слова.
Джейсон опустився на палубу «Арго II». Дякувати богам, Лео виконав свою частину справи. Корабельні весла вже були в повітряному режимі, а якір — піднятим. Джейсон викликав вітер, настільки сильний, що той підштовхнув їх у небо, а Персі спрямував на берег десятифутову хвилю, через що Геркулес тепер борсався у каскаді солоної води та ананасів.
Коли бог нарешті отямився та почав жбурляти в них кокоси, «Арго II» вже мчав крізь хмари над Середземним морем.
Персі почувався цілковитим невдахою.
Мало того, що він був змушений тікати від лихих морських богів в Атланті, а потім не зміг відбити напад велетенської креветки на «Арго II», так ще й іхтіокентаври, Хіронові брати, не захотіли з ним зустрічатись.
Після цього вони дісталися Геркулесових стовпів, але Персі довелось залишитись на борту, тоді як Джейсон Поважна Шишка пішов на зустріч зі своїм єдинокровним братом. Геркулес — найвидатніший герой усіх часів, а Персі його навіть не побачив.
Ну, гаразд, за словами Пайпер Геркулес виявився нікчемою, і все ж... Персі вельми набридло стирчати на кораблі та без діла вештатися палубою.
Відкрите море — це ж його територія. Тут він мусив показати себе, поводитись як справжній ватажок та дбати про всіх. Натомість, за всю подорож крізь Атлантику він не зробив майже нічого, окрім того що теревенів з акулами та слухав, як тренер Хедж співає пісеньки з телешоу.
Ба більше того, після відплиття з Чарльстона він майже не бачив Аннабет. Вона весь вільний час проводила у своїй каюті, вивчаючи бронзову мапу, яку знайшла у форті Самтер, або шукаючи інформацію в Дедаловому ноутбуці.
Коли б Персі до неї не зайшов, вона завжди була настільки охопленою думками, що їхня розмова виглядала приблизно так:
Персі: Привіт, як справи?
Аннабет: Е, ні, дякую.
Персі: Гаразд... ти щось їла сьогодні?
Аннабет: Гадаю, зараз чергування Лео. Запитай у нього.
Персі: Ну, моє волосся палає.
Аннабет: Гаразд. За хвилину.
Вона іноді ставала такою. Одна з особливостей стосунків із донькою Афіни. І все ж, Персі не міг припинити думати, як привернути її увагу. Він хвилювався за неї після випадку з павуками у форті Самтер і не знав, як допомогти, особливо тоді, коли вона навіть не слухала його.
Інцидент біля Геркулесових стовпів минув майже без наслідків (окрім пари-трійки кокосів, застряглих у бронзовій обшивці). Кілька сотень метрів корабель спокійно подолав небом.
Персі сподівався, що стародавні землі не такі погані, як їм розповідали. Але насправді все відбувалося, як у рекламі: «Ви миттєво помітите різницю!»
На корабель нападали по кілька разів на годину. Спочатку з нічного неба налетіла зграя стімфалійських птахів людожерів, але Фестус їх спопелив. Потім навколо щогли завирували грозові духи. Джейсон підсмажив їх блискавкою. А коли тренер Хедж вечеряв на шканцях, невідомо звідки з’явився дикий пегас, розтоптав сатирові енчілади й полетів геть, залишивши по всій палубі сирні сліди копит.
— А оце було навіщо? — випалив Хедж.
Побачивши пегаса, Персі засумував за Піратом. Він не бачив свого друга вже кілька днів. Буря та Аріон теж не показувались. Можливо, не наважувались зайти у Середземне море. Якщо справа була в цьому, то Персі їх розумів.
Зрештою, десь опівночі, після дев’ятого чи десятого повітряного нападу, до нього звернувся Джейсон:
— Може, хочеш відпочити? Я подбаю про все летюче. А потім можемо перейти на море, і за справу візьмешся ти.
Персі не певен був, що зможе заснути — розлючені вітряні духи не припиняли трясти корабель. Але пропозиція Джейсона здавалась розумною. Персі спустився в трюм і звалився у койку.
Кошмари, звісно, не змусили себе чекати.
Йому наснилося, що він у темній печері. Очі не бачили далі кількох футів, але простір мав бути величезним. Десь неподалік крапала вода. Її звук відлунювався від віддалених стін. За рухом повітря Персі підозрював, що стеля печери дуже високо вгорі.
Він почув важкі кроки. З темряви вийшли велетні-близнюки Ефіалт та От. Персі відрізняв їх тільки за волоссям — в Ефіальта зелені дредлоки зі срібними та золотими монетами, а в Ота — пурпуровий хвіст, стягнутий... петардами?
Окрім цього вони були одягнені однаково. Їхньому вбранню безперечно було місце саме в кошмарі. Велетні носили однакові білі слакси й золотаві піратські сорочки з трикутним вирізом, що оголяв волохаті груди значно більше, ніж хотілось би бачити. На поясах зі штучних діамантів висіло не менше дюжини кинджалів у піхвах. На ногах були сандалі, які підтверджували, що так, дійсно, велетні мали змій замість ступень. Плазуни збуджено клацали язиками та зиркали навсібіч золотими очима, наче собаки у вікні авто. Можливо, на них давно не надягали відкрите взуття.
