Спочатку Лео подумав, що каміння тарабанить по лобовому склу. А потім він зрозумів, що це град. Іній охопив краї скла, а сльотаві вали криги заслонили поле зору.
— Сніжна буря? — крикнула Пайпер крізь шум двигуна і вітру. — Хіба в Сономі мусить бути настільки холодно?
Лео гадки не мав, але щось у цій хуртовині було свідомим і недоброзичливим — наче вона навмисно на них кидалась.
Джейсон швидко прокинувся. Він видерся до них, для рівноваги хапаючись за сидіння.
— Ми, напевно, вже поряд.
Лео був занадто зайнятий боротьбою з важелем керування, щоб відповісти. Раптом керувати гелікоптером стало вже не так легко. Його рухи стали неповороткими і рвучкими. Уся машина здригувалася під крижаним вітром. Вочевидь, гелікоптер не був призначений для польотів у негоду. Контрольна панель відмовлялась реагувати, і вони почали втрачати висоту.
Унизу на землі темніло покривало з дерев і туману. Попереду з’явилося пасмо пагорбів, і Лео ледве встиг натиснути на важіль — вони майже зачепили верхівки дерев.
— Там! — крикнув Джейсон.
Вони побачили маленьку долину з похмурим обрисом будівлі посередині. Лео спрямував гелікоптер точнісінько на нього. Навколо спалахувало світло, яке нагадало Лео снаряди, що трасують, у маєтку Мідаса. По краях галявини тріщали і вибухали дерева. У тумані рухались постаті. Здавалося, що всюди йде бій.
Лео посадив гелікоптер на крижаному полі приблизно за п’ятдесят футів від будинку і вимкнув двигун. Він було вже розслабився, коли почув свист і побачив темний обрис, що мчав до них із туману.
— Вилазьте! — закричав він.
Усі вистрибнули з гелікоптера і тільки вибігли з-під гвинтів, коли потужний вибух струснув землю, збивши Лео з ніг і усипавши кригою.
Хитаючись, він підвівся і побачив, що найбільший у світі сніжок — брила снігу, криги і бруду розміром з гараж — зрівняв із землею «Белл-412».
— З тобою все гаразд? — до нього підбіг Джейсон, Пайпер поряд із ним. Обидва, здавалось, були цілі, окрім того, що їх укрило снігом і брудом.
— Атож, — Лео тремтів. — Здається, ми винні тій пані лісничій новий гелікоптер.
Пайпер вказала на південь.
— Битва там. — А потім вона насупилась. — Ні... вона всюди.
Пайпер мала рацію. Звуки битви лунали усією долиною. Через сніг і туман було важко сказати напевно, але здавалось, що бої відбувались навколо «Будинку Вовка».
Позаду них неясно вимальовувалась домівка мрії Джека Лондона — величезні руїни з червоного і сірого каменю та тесаних дерев’яних брусів. Лео уявив, як усе це виглядало до того, як згоріло, — поєднання рубленого будиночка і палацу, на кшталт чогось, що збудував би лісоруб-міліонер. Але в тумані, під дощем і снігом, місце справляло сумне і гнітюче враження. Лео майже не сумнівався, що воно прокляте.
— Джейсоне! — покликав дівочий голос.
Із туману з’явилася Талія, її парку обліпило снігом. У руці був лук, а сагайдак майже спорожнів. Вона кинулася до них, але зробила лише кілька кроків, перш ніж шестирукий огр — один із земленароджених — виник із хуртовини позаду зі здійнятими палицями в кожній руці.
— Обережно! — закричав Лео.
Вони ринули на допомогу, але Талія впоралась самотужки. Вона зробила сальто назад, наче гімнастка, вкладаючи стрілу в лук під час оберту, і приземлилась навприсідки. Срібна стріла встромилась прямісінько між очима огра, і він перетворився на купку глини.
Талія підвелась і підняла стрілу, але вістря відламалось.
— Остання. — Вона обурено дала глиняній купці копняка. — Дурнуватий огр.
— Чудовий постріл принаймні, — сказав Лео.
Талія, як завжди, його проігнорувала (це, без сумнівів, означало, що вона вважає його таким крутим, як і завжди). Вона обійняла Джейсона і кивнула Пайпер.
— Саме вчасно. Мої мисливиці утримують периметр навколо будинку, але нас можуть відтіснити будь- якої миті.
— Земленароджені? — запитав Джейсон.
— І вовки... посіпаки Лікаона. — Талія здула сніжинку з носа. — А ще грозові духи...
— Але ми віддали їх Еолу! — заперечила Пайпер.
— Який намагався нас убити, — нагадав їй Лео. — Можливо, він знову допомагає Геї.
— Не знаю, — сказала Талія. — Але чудовиська продовжують відроджуватися, і ми ледве встигаємо їх убивати. Ми легко захопили «Будинок Вовка»: наскочили зненацька на вартових і відправили їх прямо в Тартар. Але потім здійнялась ця химерна хуртовина. Чудовиська почали нападати хвиля за хвилею. Тепер ми оточені. Не знаю, хто або що очолює штурм, але думаю, вони це спланували. Це була пастка, щоб знищити будь-кого, хто спробує звільнити Геру.
— Де вона? — запитав Джейсон.
— Усередині, — відповіла Талія. — Ми намагались її звільнити, але не можемо з’ясувати, як зламати клітку. Залишилось лише кілька хвилин до заходу. Гера думає, що тоді відродиться Порфіріон. До того ж уночі чудовиська сильніші. Якщо ми не звільнимо Геру найближчим часом...
Їй не обов’язково було закінчувати думку.
Лео, Джейсон і Пайпер пішли за нею в зруйнований будинок.
Джейсон переступив через поріг і миттєво впав на коліна.
— Агов! — Лео його підхопив. — Не треба цього, старий. Що з тобою?
— Це місце... — Джейсон похитав головою. — Вибачте... раптом усе нахлинуло.
