— Отже, ти був тут, — сказала Пайпер.
— Ми обидва були, — промовила Талія. Її обличчя стало похмурим, наче вона знову переживала чиюсь смерть. — Мама привезла нас сюди, коли Джейсон був малим. Вона залишила його тут. Сказала мені, що він помер. Він просто зник.
— Вона віддала мене вовкам, — пробурмотів Джейсон. — За вимогою Гери. Вона віддала мене Лупі.
— Цього я не знала. — Талія нахмурилася. — Хто така Лупа?
Вибух струснув будівлю. За порогом здійнялась блакитна грибоподібна хмара, з якої посипались сніг і град, наче від ядерного вибуху, але з виділенням холоду, а не тепла.
— Мабуть, не час для запитань, — припустив Лео. — Покажи нам богиню.
Щойно вони опинились усередині, Джейсон наче впізнав місце. Будинок мав форму велетенської літери U, і Джейсон провів їх між двома крилами до внутрішнього двору зі спорожнілим дзеркальним басейном. На дні басейну, як і описував Джейсон, два шпилі із каменю і кореневих завитків розкололи фундамент.
Один зі шпилів був значно більшим — тверда темна брила приблизно у двадцять футів заввишки, яка здалась Лео схожою на кам’яний похоронний мішок. За скупченням злитих завитків він розрізнив форму голови, широкі плечі, величезні груди і руки, наче якесь створіння по пояс погрузло в ґрунті. Ні, не погрузло — здіймалося.
Інший шпиль на протилежному кінці басейну був меншим і вільніше сплетеним. Кожний із завитків був товщиною з телефонний стовп, а простір між ними був настільки вузьким, що Лео сумнівався, що міг би встромити туди руку. Однак він бачив, що містилося всередині. У центрі клітки стояла тія Калліда.
Вона виглядала точнісінько так само, як він пам’ятав: темне волосся, вкрите шаллю, чорна сукня вдови, зморшкувате обличчя з палаючими моторошними очима.
Вона не сяяла і не випромінювала силу. Вона виглядала як звичайна смертна жінка, його стара добра психічнохвора нянька.
Лео зіскочив у басейн і наблизився до клітки.
— Хола[51], тія. Неприємності?
Вона схрестила руки на грудях і роздратовано зітхнула.
— Не витріщайся на мене, наче я одна з твоїх машин, Лео Вальдес. Витягни мене звідси!
Талія підійшла до нього і з неприязню подивилася на клітку — чи, може, вона дивилася на богиню?
— Ми спробували все, що тільки спадало на думку, Лео, та, можливо, серце не лежить до цього. Коли б моя воля, я би просто залишила її там.
— О, Таліє Грейс, — промовила богиня. — Коли я виберусь звідси, ти пошкодуєш, що взагалі народилась.
— Невже! — огризнулась Талія. — Ти завжди була лише прокляттям для дитини Зевса будь-якого віку. Ти наслала на Аннабет стадо корів із розладом шлунку...
— Вона була нешанобливою!
— Ти кинула статую мені на ноги.
— Це була випадковість!
— І ти забрала мого брата! — голос Талії надломився від емоцій. — Тут... у цьому місці. Ти зруйнувала нам життя. Нам слід залишити тебе Геї!
— Агов, — втрутився Джейсон. — Таліє... сестро... я знаю. Але зараз не час. Тобі слід допомогти своїм мисливицям.
Талія стиснула щелепи.
— Гаразд. Заради тебе, Джейсоне. Але якщо тобі цікава моя думка, то вона цього не варта.
Талія повернулася, вистрибнула з басейну і кинулася з будівлі.
Лео повернувся до Гери з вимушеною повагою.
— Корови з розладом шлунку?
— Зосередься на клітці, Лео, — пробурчала вона. — А ти, Джейсоне, розсудливіший за свою сестру. Я вдало обрала свого захисника.
— Я не ваш захисник, жіночко, — сказав Джейсон. — Я допомагаю тільки тому, що ви вкрали мої спогади і кращі за альтернативу. До речі, що відбувається з отим?
Він кивнув у напрямку іншого шпиля, схожого на гранітний похоронний мішок величезного розміру. Лео здавалося, чи ця штука стала вище з того часу, як вони тут опинилися?
— Це, Джейсоне, — промовила Гера, — відродження царя велетнів.
— Гидота, — сказала Пайпер.
— Дійсно, — відповіла Гера. — Порфіріон, найсильніший із собі подібних. Щоб відродити його, Геї знадобилося багато сил — моїх сил. Протягом тижнів я слабшала, поки мою сутність використовували, щоб виростити його нову форму.
— То ви як теплова лампа, — припустив Лео. — Або добриво.
Богиня впилась очима в нього, але Лео було начхати. Ця підстаркувата жіночка псувала йому життя ще з того часу, коли він був малям. Він, безперечно, мав право кепкувати з неї.
— Кепкуй скільки забажаєш, — чітко промовила Пера. — Але на заході буде запізно. Велетень прокинеться. Він дасть мені вибір: або ми з ним одружимося, або мене поглине земля. А я не можу з ним одружитись. Усіх нас знищать. І коли ми помремо, Гея прокинеться.
Лео похмуро глянув на велетенський шпиль.
— Хіба ми не можемо його підірвати?
— Без мене у вас не дістане сил, — відповіла Гера. — Це все одно що спробувати знищити гору.
— Один раз нам це вже вдалося, — сказав Джейсон.
— Просто покваптесь і випустіть мене! — наполягла Гера.
Джейсон почухав голову.
— Лео, ти можеш це зробити?
— Не знаю. — Лео намагався опанувати себе. — До речі, якщо вона богиня, чому ще не вирвалась самотужки?
Гера несамовито закружляла всередині клітки, лаючись давньогрецькою.
