— Може, ти й маєш трохи сили, пані кінозірко. Але ти нічогісінько не знаєш про Афродіту. Може, у тебе є чудові думки? Тоді яким має бути цей будиночок? Розкажи їм. А тоді, можливо, я розповім їм щось про тебе, га?
Пайпер хотіла зробити зворотний випад, та її лють обернулась на паніку. Вона була ворожою шпигункою, точнісінько як Сілена Боргард. Зрадниця від Афродіти. Дрю про це знала чи просто блефувала? Під лютим поглядом Дрю її впевненість починала руйнуватися.
— Не таким, — спромоглася Пайпер. — Афродіта не така.
Тоді вона відвернулась і вилетіла геть, перш ніж усі встигли помітити, що вона зашарілася.
Позаду неї реготала Дрю.
— Не таким? Ви це чули, народе? Та вона й уявлення не має!
Пайпер пообіцяла собі, що ніколи в житті не повернеться до цього будиночка. Вона покліпала очима, щоб здихатись сліз, і помчала крізь галявину, без жодного уявлення, куди саме... доки не побачила дракона, що стрімголов спускався з небес.
— Лео? — скрикнула Пайпер.
Авжеж, це був він, верхи на велетенській смертоносній машині та з посмішкою, наче в божевільного. Ще до того, як він приземлився, у таборі зчинилася тривога. Пролунав горн. А сатири почали верещати: «Не вбивай нас!» Половина табору вибігла з будиночків — хто в піжамах, хто в броні. Дракон сів посеред галявини, і Лео загорланив:
— Усе гаразд! Не стріляйте!
Вагаючись, лучники опустили луки. Воїни відступили, тримаючи списи та мечі напоготові. Вони утворили навколо металевого чудовиська нещільне широке коло. Решта напівбогів ховалися за дверима будиночків або визирали з вікон. Нікому начебто не кортіло подивитися ближче.
Пайпер їх не осуджувала. Дракон був величезним. У променях ранкового сонця він виблискував різними відтінками міді та бронзи, наче новенька монета, — шістдесятифутовий змій зі сталевими пазурами, зубами-свердлами та рубіновими очима, що виблискували. Кажаноподібні крила, удвічі більші за нього самого, розкривались, наче металеві вітрила, і при цьому подзвякували, як монетки, що падають з грального автомата.
— Він прекрасний, — пробурмотіла Пайпер. Решта напівбогів витріщились на неї, наче на божевільну.
Дракон підняв голову й випалив вихором вогню в небо. Таборяни трохи відступили та підняли зброю, але Лео спокійно з’їхав зі спини дракона. Він здійняв руки, наче здавався, от тільки на його обличчі досі була та скажена посмішка.
— Народе землі, я прийшов із миром! — прогорланив він. Вигляд у нього був такий, наче він вивалявся в табірному вогнищі — армійську куртку й обличчя вкрила сажа. Руки заляпало мастилом, а на животі висів новий пояс з інструментами. Очі його були налиті кров’ю. Кучеряве, волосся стало таким засаленим, що стирчало, як голки дикобраза. А ще від нього чомусь несло соусом табаско. Однак він виглядав цілковито задоволеним.
— Фестус просто вітається!
— Ця штука небезпечна! — крикнула дівчина з будиночка Ареса і здійняла спис. — Знищити його, зараз!
— Відступіться! — наказав хтось.
Несподівано для Пайпер виявилося, що це сказав Джейсон. Він проштовхнувся крізь натовп у супроводі Аннабет та Нісси, тієї дівчини з будиночка Гефеста. Джейсон оглянув дракона й ошелешено потряс головою.
— Лео, що ти зробив?
— Знайшов крила! — засяяв Лео. — Ти сказав, що я зможу піти на завдання, якщо знайду транспорт. Ну, я здобув тобі першокласну металеву летючу штуку! Фестус доправить нас куди завгодно!
— У нього... крила, — пробурмотіла Нісса. Її щелепа ще трохи — і відпала б.
— Атож! — сказав Лео. — Я знайшов їх і приєднав знову.
— Але в нього ніколи не було крил. Де ти їх знайшов?
Лео завагався. Пайпер була певна, що він щось приховує.
— У... лісі, — сказав він. — Також полагодив його схеми, більшість з них, тож жодних випадків з шаленим драконом.
— Більшість? — запитала Нісса.
Голова дракона смикнулася. Нахилилася в один бік, і з вуха просто на Лео вилився потік чорної рідини, можливо, мастила. Пайпер сподівалася, що просто мастила.
— Усього лише декілька несправностей, з якими треба попрацювати, — мовив Лео.
— Але як ти вцілів? — Нісса досі перелякано витріщалась на дракона. — Тобто вогняне дихання...
— Я спритний, — відповів Лео. — І везучий. То що, я на завданні чи як?
Джейсон почухав голову.
— Ти назвав його Фестусом? Знаєш, що на латині це означає «щасливий»? Хочеш, щоб ми вирушили на порятунок світу верхи на Щасливчику?
Дракон смикнувся, здригнувся і хлопнув крилами.
— Це було «так», друзяко! — мовив Лео. — І я б уже радив вирушати. Я тут захопив деякі припаси... е-е, у лісі. До того ж усі ці люди зі зброєю нервують Фестуса.
Джейсон нахмурився.
— Але ж ми нічого ще не спланували. Ми не можемо просто...
— Вирушайте, — промовила Аннабет. Єдина, хто зовсім не виглядав збентеженою. Її обличчя було сумним і мрійливим, наче все це нагадувало їй кращі часи. — Джейсоне, у тебе є лише три дні до сонцестояння, до того ж ніколи не змушуй чекати знервованого дракона. Це, безперечно, чудовий привід. Вирушайте!
Джейсон кивнув. А тоді усміхнувся до Пайпер.
— А ти готова, партнерко?
