— Так, дитино, — сказала Медея. — Помічниця твого батька. Нею досить легко маніпулювати. Такий дисциплінований розум, але неймовірно безвольний.
— Дякую, пані, — відповіла Джейн.
— Дарма, — промовила Медея. — Я лише хотіла привітати тебе, Джейн. Змусити пана МакЛіна настільки несподівано залишити місто і доставити його на літаку до Оукленда, не привернувши уваги преси чи поліції, — чудова робота! Ніхто начебто не здогадується, куди він зник. А сказати йому, що його дочка за крок від смерті, — чудовий хід, щоб змусити співпрацювати.
— Так, — погодилася Джейн улесливим тоном, як у сновиди. — Він виявився досить зговірливим, коли повірив, що Пайпер у небезпеці.
Пайпер глянула на свій кинджал. Клинок тремтів у руці. Виявилось, що вона не ліпше за Єлену Троянську була здатна скористатися ним: він залишався тільки дзеркалом, у якому вона бачила налякану дівчинку без жодних шансів на перемогу.
— Можливо, ти отримаєш нові розпорядження, Джейн, — сказала Медея. — Якщо дівчинка погодиться співпрацювати, можливо, настане час панові МакЛіну повертатися додому. Не могла б ти влаштувати годящу історію для пояснення його відсутності, про всяк випадок? І припускаю, бідному чоловікові знадобиться деякий час реабілітації в психіатричній лікарні.
— Добре, пані! Я чекатиму розпоряджень.
Зображення розсіялось, і Медея повернулась до Пайпер.
— Ну от, бачиш?
— Ви заманили мого батька в пастку, — промовила Пайпер. — Ви допомогли велетню...
— Ой, ну годі вже, дорогенька! Заробиш собі мігрень! Я готувалася до цієї війни роками, навіть до того, як мене повернули до життя. Я провидиця, я вже казала. Я можу віщувати майбутнє не гірше за вашого маленького оракула. Багато років тому, ще страждаючи на Полях покарання, я мала видіння, про Сімох із вашого так званого Великого Пророцтва. Я бачила там твого приятеля Лео і як одного дня він стане небезпечним ворогом. Я розворушила свідомість своєї покровительки, передала їй ці знання, і їй удалося трішки пробудитись — саме вдосталь, щоб його навідати.
— Мати Лео, — промовила Пайпер. — Лео, послухай це! Вона допомогла вбити твою мати!
— А? Що? — пробурмотів Лео в заціпенінні. Він здивовано поглянув на свій молот. — Отже... мені просто напасти на Джейсона? Усе буде гаразд?
— Абсолютно безпечно, — пообіцяла Медея. — А ти, Джейсоне, удар його якомога сильніше. Доведи, що вартий свого тезки.
— Ні! — наказала Пайпер. Вона знала, що це її останній шанс. — Джейсоне, Лео, вона вас дурить. Опустіть зброю.
Чаклунка закотила очі.
— Облиш це, дівчинко! Ти мені не рівня. Я навчалася разом зі своєю тіткою, безсмертною Серсеєю. Своїм голосом я можу звести з розуму або зцілити. Які шанси у цих слабких юних героїв проти мене? Ну, хлопці, вбийте вже одне одного!
— Джейсоне, Лео, послухайте мене. — Пайпер доклала до голосу всіх своїх почуттів. Роками вона намагалась стримувати себе і не показувати слабкість, але зараз втілила у слова все: страх, відчай, злість. Вона розуміла, що, можливо, підписує татів смертний вирок, але друзі значили для неї занадто багато, щоб дозволити їм убити одне одного.
— Медея заговорює вас! Це частина її чаклунства. Ви ж найкращі друзі. Не бийтесь одне з одним! Бийтесь із нею!
Вони завагались, і Пайпер відчула, що чари зникли.
Джейсон кліпнув.
— Лео, я що, хотів ударити тебе мечем?
— Щось про мою маму? — Лео насупився, а тоді повернувся до Медеї. — Ви... ви служите Брудожінці. Ви послали її до того цеху. — Він здійняв руку. — Жіночко, тут у мене трифунтовий молот саме на вас чекав.
— От як! — Медея ошкірилась. — Я просто заберу свою платню в інший спосіб.
Вона натиснула на одну з мозаїчних плиток на підлозі, і будівля загриміла. Джейсон рубанув мечем Медею, але та розчинилась у повітрі і перенеслась до підніжжя ескалатора.
— А ти не дуже швидкий, герою! — розсміялась вона. — Зривай свою злість на моїх тваринках!
Перш ніж Джейсон ринувся за нею, з обох боків фонтана широко розкрились велетенські бронзові сонячні годинники. Із ям під ними виповзли два золотих звірі — два крилатих дракони з плоті та крові. Кожний був розміром з туристичний фургон, можливо, й не такі великі порівняно з Фестусом, та все ж достатньо величезні.
— То от що було в будках, — ніжно промовив Лео.
Дракони розкрили крила й зашипіли. Пайпер майже відчувала жар від їхньої шкіри. Один з них перевів на неї свої люті помаранчеві очі.
— Не дивись їм у очі! — попередив Джейсон. — Вони паралізують.
— Ще б пак! — Медея не поспішаючи піднімалась ескалатором угору, опершись на поручні так, наче вона спостерігала за чимось веселим. — Ці двоє маляток зі мною вже дуже довго — сонячні дракони, бачте, подарунок від мого діда Геліоса. Вони несли мою колісницю, коли я залишала Коринф, а сьогодні вони стануть вашою загибеллю. Прощавайте!
Дракони поспішили вперед. Лео та Джейсон ринулись їм назустріч. Пайпер вразило, як безстрашно атакували хлопці, діючи наче команда, яка тренувалася разом роками.
Медея вже майже дісталася другого поверху, де перед нею відкривався широкий асортимент смертоносної зброї.
