Погляд бога був направлений кудись далеко. Лео подумав, чи той справді може розділятися на багато частин — де ще він знаходився цієї миті? Можливо, його грецька частина лагодила авто або була на побаченні, у той час коли римська частина дивилась бейсбол і замовляла піцу. Лео спробував уявити, як це — мати багато особистостей. Він сподівався, що це не спадкоємне.
— Чому я? — запитав він, і щойно він це сказав, його прорвало. — Чому ти визнав мене зараз? Чому не тоді, коли мені було тринадцять, як належало? Або ти міг визнати мене в сім, коли померла мама! Чому ти не відшукав мене раніше? Чому не попередив мене про все це?
Руки Лео спалахнули вогнем.
Гефест сумно поглянув на нього.
— Це найважче, хлопче! Дозволяти дітям іти своїм шляхом. Я не можу втручатися. Мойри про це подбали. А щодо визнання, то ти особливий випадок, хлопче. Вибір часу мусив бути точним. Я не можу пояснити краще, але...
Сон Лео почав розпливатися. На якусь мить він перетворився на повторний показ «Колеса Фортуни»[41]. А потім Гефест знову став чітким.
— Трясця, — сказав він. — Я не можу більше розмовляти. Зевс відчуває нелегальний сон. Він володар неба усе ж таки, і радіохвиль включно. Просто послухай, хлопче, ти граєш дуже важливу роль. Твій друг Джейсон має рацію: вогонь — це дар, не прокляття. Я не даю це благословення будь-кому. Вони ніколи не переможуть велетнів без тебе, а тим паче їхню володарку, якій вони служать. Вона гірша за будь-якого титана чи бога.
— Хто? — наполегливо запитав Лео.
Гефест насупився, його зображення почало розпливатися.
— Я казав тобі. Так, я впевнений, що казав. Просто знай: під час подорожі ти втрачатимеш друзів і важливі речі. Але ти в цьому не винний, Лео. Ніщо не вічне, навіть найкращі машини. І будь-що можна використати знову.
— Що ти маєш на увазі? Не подобається мені це.
— І не повинно подобатись. — Зображення Гефеста стало ледве видним, тільки пляма серед перешкод. — Просто стережися...
Сон Лео перемкнувся на «Колесо Фортуни», точнісінько коли колесо зупинилось на позначці «Банкрот» і глядачі виголосили:
— О-о-о!
А потім Лео раптом прокинувся під крики Джейсона та Пайпер.
Вони летіли крізь темряву вниз, досі на спині дракона, але панцир Фестуса був холодним, а червоні очі не світились.
— Тільки не знову! — закричав Лео. — Ти не можеш упасти знову!
Він ледве утримувався. Вітер колов очі, але Лео вдалось відкрити панель на шиї дракона. Він смикнув перемикачі. Потягнув дроти. Крила дракона хлопнули один раз, і Лео почув запах горілої бронзи. Система привода була перевантажена. У Фестуса не залишилось сил, щоб продовжувати політ, а Лео ще й не міг дістатися до головної керівної панелі на голові дракона — не в повітрі. Він побачив вогні міста знизу — лише спалахи в темряві — за час, поки вони стрімко летіли по колу вниз.
— Джейсоне! — загорланив він. — Бери Пайпер і лети геть!
— Що?
— Нам потрібно зменшити навантаження! Можливо, я зможу ввімкнути Фестуса, але вага завелика!
— А що з тобою? — крикнула Пайпер. — Якщо ти не зможеш його ввімкнути...
— Усе буде добре, — закричав Лео. — Просто летіть за мною вниз. Ну ж бо!
Джейсон схопив Пайпер за талію. Вони розстібнули ремені безпеки і за мить зникли — ринувши в небо.
— Тепер, — промовив Лео. — Тільки ми з тобою, Фестусе... і дві важкі клітки. Ти впораєшся, хлопче!
Лео працював і розмовляв з драконом, поки вони на шаленій швидкості падали. Вогні міста були дедалі ближче. Він викликав вогонь у долоні, щоб бачити, що робить, але вітер весь час його гасив.
Лео потягнув за дріт, який, йому здавалось, з’єднував голову дракона з нервовим центром, у надії, що це хоч на мить пробудить дракона.
Фестус затріщав — заскрипів метал у його шиї. Очі мляво замерехтіли, і він розпростер свої крила. Падіння змінилось на стрімке планерування.
— Чудово! — вигукнув Лео. — Ну ж бо, здорованю. Ну ж бо!
Вони досі летіли занадто швидко, а земля була вже дуже близько. Йому потрібно місце для посадки — зараз.
Велика річка — ні. Не краще місце для вогнедишного дракона. Лео нізащо не витягнути Фестуса з дна, якщо той потоне, особливо за такої низької температури.
А потім він помітив білий будинок на березі ріки і величезну засніжену галявину, обнесену високою цегляною огорожею, — це був наче приватний маєток якогось багатія, і все тут блищало від світла. Бездоганний майданчик для посадки. Лео зробив усе можливе, щоб спрямувати дракона до галявини, і Фестус начебто ожив. Вони можуть це зробити! А потім усе пішло шкереберть. Коли вони наблизились туди, прожектори спрямували на них світло й осліпили Лео. Він почув вибухи, наче від трасуючих снарядів, почув, як щось розрізає метал на частки і...
БАХ!
В очах потемніло.
Коли Лео опритомнів, над ним, схилившись, стояли Джейсон і Пайпер. Він лежав у снігу, вкритий брудом та мастилом. Він виплюнув з рота жмут замерзлої трави.
— Де...
— Лежи спокійно. — У Пайпер на очах були сльози. — Тебе добряче відкинуло, коли... коли Фестус...
