- Ооооо! Золотий Дракон. Як же. Про вас всі тут говорять. Ваша раптова поява
сполохнула наше швидко сформоване посольство.
- Заради мене однієї? - здивовано уточнила я.
- І вас теж. Ви не уявляєте як вам пощастило опинитися в колі в храмі, а не
загубитися у просторі хаосу.
- А були ті хто загубився? - про це Райлі Ланг промовчав. - Важко сказати. Іноді з’являлися сполохи на стінах храму, але одразу ж згасали. - А можна детальніше?
- Звісно. Але нам багато що невідомо, жерці не дуже діляться інформацією. Отже,
це була така метушня. Десь опівночі у всіх храмах Дорима на плитах почали з’являтися імена з описом рас та інших особливостей, як-от наявність магії. Це налякало всіх жерців. Вони до речі досі не оговтались. Як так, імена з’явилися на Святих Каменях! Після цього вони послали за головою міської варти. А вже він скликав раду, що з цим робити далі й чого чекати? І лише всі схвалили, як на світанку з’явилися ви.
- Ми й досі в одному з храмів?
- Ні. Вас привели з головного храму по підземному переходу з метою безпеки. Тут
раніше була гільдія магів, а зараз це просто мерія міста. Чаклунів не дуже люблять, тож будьте пильні.
- Дякую, вже чула про це. А що, у жерців є окремі портали? - Так. Але через них не мандрують - отримують подарунки від богів. - Зрозуміло. Тобто ми - подарунки богів.
- Навіть не замислювалась над цим. Ой, щось ми забалакались. Ось ваш паспорт, - й
протягла мені сувій перев’язаний звичайною мотузкою. - В ньому, до речі, вказано, що ви просто перевертень. А то набіжать лицарі, доводь їм потім що дракон не небезпечний.
- А у вашому світі полюють на драконів? - я ледь стрималась, щоб не гикнути. - Та ні. То я жартую. Але будьте обережні з місцевими драконами. І це вже не жарт.
Тримайтесь від них подалі.
- А то вони мене з'їдять?
- Та ні. Я навіть не знаю як пояснити. Дракони нашого світу живуть дуже закрито,
тому мало хто їх бачив. Й скоріше за все, вас просто запруть в одній зі своїх печер.
- Зрозуміло. Нікому не буду казати, що я дракон. На питання “який в мене звір?”
буду загадково посміхатися.
- Це добре придумали. Повернемося до роботи. Загублений або пошкоджений
документ можна відновити лише тут, у Міністерстві Чужинців, розташованому у Доримі, громадянкою якої країни ви тепер є. Так що пильно слідкуйте за ним. Далі - ось ваші п'ятсот ассімів. Підпишіть розписку про їх отримання, а також що ви проінформовані, що їх потрібно повернути протягом року. Краще для цього скористатися послугами банку “Платинова Кірка”. Їхня мережа розкидана не лише по всьому материку, але й охоплює більшість островів.
Літери дивно подвоювались перед моїми очима, але я все ж таки змогла прочитати,
що було написано.
- Чудово. Я також раджу вам оселитися в заїжджому дворі “Північний Вітер”. Вам
про нього мав розповісти магістр Ланг. Ми вже домовилися з власником, ціна там помірна, але вашим коштом. Якщо хочете, я можу намалювати, як туди дістатися.
- Дякую, - й як тільки дівчина закінчила з малюнком, ввічливо попрощалася і
вийшла з кабінету.
Я затрималась зі своїми питаннями не довше, аніж інші, але в коридорі компанії
магів вже не було. Як повідомила дівчина-бард, вони пішли шукати заїзд, щоб нарешті відпочити. Захотілось вилаєтесь, але стрималась. Доведеться самостійно добиратися до місця. Топографічним кретинізмом ніколи не страждала, та й дівчина з канцелярії - так і не дізналась її ім'я - добре пояснила шлях. І тільки-но я зібралася йти, як до мене звернулася з наляканими, блакитними очима дівчина-бард.
- А можеш мене дочекатися? Я дуже боюся сама йти чужим містом. Я й вдома
загубитися могла, а тут...
Як би не хотілося мені їсти, але все ж погодилась дочекатись, поки пройде черга
нової знайомої, яка до речі, була наполовину ельфійкою та звали її Лавена. Але на наше щастя “воїни” погодилися пропустити дівчину вперед, тож чекати довелось не довго.
***
Дорим одночасно і вражав, і лякав.
Архітектура середньовічного міста була для мене незвичайною і спочатку здавалася
чарівною.
Будинки збудовані з великих каменів, потемнілих від часу, де верхні поверхи
нависали над нижніми. Високі башти. Засипані снігом вулиці, гірлянди бурульок. У всьому цьому грало яскраве сонце, що висіло високо в небі. Але тріщині в стінах, чорні провали деяких вікон, вузькі, темні провулки, бруд в підворіттях, запах гниття, недобрі погляди перехожих - усе це свідчило, що світ далеко не є казковий.
Заїзд знайшли швидко: буквально в п'яти кварталах, та все по прямій, лише в
самому кінці звернути наліво і відрахувати третю будову.
Всередині нас зустріло тепло та рум'яна жінка - дружина господаря. Отримав плату