емоції, що тягнулися від нього: пожадливість до чотирьох дівчат одразу, й зневага - холодна, буденна - до мене. Відчувати на собі пристрасть мені зараз точно не хотілося. У мене не той настрій, не та ситуація, і точно не той хлопець. А от поваги - бодай трішки, бодай на рівні ввічливої цікавості - хотілося. Я не дарма сьогодні обійшла пів міста, рахувала, планувала, дізнавалася.
- Конн. Ну що ти причепився? Бачиш, жінка втомилась. Цілий день на морозі. Так і
шкіра швидко постаріє та покриється зморшками. І без того не красуня - ще страшніше буде, - вставила вампірша Ліона, при цьому, намагаючись якнайдошкульніше принизити мене.
Я перевела погляд на дівчат. Ті за добу, що я їх не бачила, встигли роздобути одяг і
тепер не світили голими стегнами.
- Гаразд. Сьогодні явно не вийде розмови. Але я бачила магістра Ланг - він просив вам
передати, щоб зайшли до гільдії магів, ще за одним документом, - але, мене явно ніхто не слухав. - Як протверезієте - поговоримо ще раз, - додала я сподіваючись, що тверезими змінять ставлення до мене. От би ще дізнатися, чим воно викликане.
А ще я щойно зрозуміла, що змогла відчути емоції цієї компанії. От і перший прояв
магії. Емпатія.
Піднявшись із-за столу, я почала шукати вільне місце, щоб пообідати, як помітила
Лавену в компанії “крадіїв” та трьох “воїнів”, двоє з яких були близнюками. Вчора тільки познайомилися, того як їх звати добре пам'ятала. Смуглявого брюнета, який був на четверть орком, звали Галеон, а червоношкірих шатенів із рогами - Ронан і Беван, загадкової раси теффір. Обладунків та зброї при них не було - напевно, залишили в кімнатах. Даремно.
- Я прокинулася, а тебе немає. Встигла злякатися, та господар сказав, що ти пішла до
торгових рядів. І без мене! - Защебетала дівчина.
- Вибач. Але мені потрібно було зайти до гільдії магів ще за одним документом.
Боялася, що вони всі розійдуться, і прийдеться знов до них йти. А ти так міцно спала - не хотілося будити.
- Завтра без мене нікуди не йди. А якщо не буду прокидатися - дозволяю полити мене
водою з глечика.
- Домовились, - погодилась я, відчуваючи, що напівельфійка справді хвилювалась за
мене.
- Ти сідай поряд. Їсти хочеш? - потіснувшись запитав один із близнюків, та не чекаючи
моєї відповіді, махнув рукою, привертаючи увагу однієї з дівчат, що розносили їжу. Самостійно зробивши замовлення він знову звернувся до мене: - так що ти дізналася?
- Що дізналася? Навіть не знаю, чи буде воно вам корисним.
- Ти говори, а ми вирішимо.
Я і розповіла, як прошвендяла пів дня по базару, а от як швидко і дешево добратися до
Маг-Рівіка - так і не надумала. Проте отримала пропозицію їхати, з уже сформованою компанією, як виявилося, до Мілет-Дуна в пошуках пригод та заробітку.
Довелося їх засмутити: без диплома я не маг, а потенційна загроза. Та ще й магією
уявлення, навіть не маю, як користуватися. Засмутилися хлопці сильно. Вони вважали, що мало не з першого дня на них чекають пригоди.
Посидівши для пристойності до півночі, попрощавшись, та разом з Лавеною пішла
спати. Завтра чекав новий день, з тими самими питаннями: “Як дістатися до Маг-Рівіка?” та “Як зекономити гроші?”.
Я знову прокинулась на світанку. Цього разу цьому сприяв спів півня під вікном. Вставати поки не хотілося, того я лежала в ліжку, коли мене відвідала ідея, як
дістатися до Маг-Рівіка. Справді, ранок вечора мудріший. Караван купців! Слова Галеона про спільну подорож до Мілет-Дуна привели мене до цієї думки. Охоронець, з мене, звісно, нікчемний - зате пасажир цілком прийнятний.
Розбудити сусідку вдалося з другого разу, вмивши її снігом. Заливати постіль водою
було шкода.
Дівчина прокинулась одразу й навіть не обурилася. Поки вона зівала, я виклала свій
план.
- Треба про це Галеону розповісти. І бажано - прямо зараз. - Хочеш, щоб я його розбудила?
- Так. Повір, він не розсердиться. Ми ще вчора про це говорили, що сьогодні
потрібно раніше встати.
- Ну добре. Я піду, а ти продовжуй збиратися. І не засни знову. Напівельфійка погоджуючись кивнула головою, та почала розчісувати довге, чорне
волосся.
На диво, Галеон швидко відчинив двері, хоча і позіхав у весь рот. На мить я
зам'ялася: на ньому були лише штани, а голий торс прикрашали рель’єфні м'язи. Ледве стрималась, щоб його не торкнутися.
- Доброго ранку, - загала, навіщо прийшла, та привіталася. - Ми з Лавеною
збираємося шукати караван, та подумали, що вам це також буде цікаво.
- Буде. Заходь. Розповідай, - коротко скомандував брюнет, пропускаючи мене в
середину.
В кімнаті, в якій він мешкав сам, стояв запах сторонньої жінки - особливо
відчувався від постільної білизни, однієї з подавальниць. Спритний який.