за п'ять днів вона повела до кімнати, розташованій на другому поверсі. У спальні стояли два ліжка, стіл та кілька стільців. Замість шафи - цвяхи вбиті в стіну, а невелике вікно прикривали лляні фіранки. А найголовніше - в кімнаті вже був розпалений невеличкий камін.
Раптова втома дала про себе знати, й захотілося одразу ж впасти на матрац, але
бурчання в животі навряд чи дозволило б заснути. Була можливість замовити їжу в кімнату, та повна енергії Лавена не дала цього зробити. Й звідки в підлітків її стільки?
Хоча.
Дивлячись на стан шкіри на своїх руках та яскравий колір волосся, я й сама навряд
чи зараз виглядаю як стара бабця. Та й почуваюся цілком здоровою. Ніякої задишки, підвищеного тиску чи ревматизму з артритом.
От тільки емоційно важко.
Чому ми тут? Як ми сюди потрапили? Навіщо? Питання, на які так і не отримали
відповіді. Здається, ось вони - на кінчику язика, готові вирватися вголос, але щойно доходить до діла - одразу про них забуваєш. Немов хтось невидимий тихенько перекладає увагу, підсовує щось інше.
Добре, що нас хоча б не обізвали “Рятівниками Світу” чи не зробили жертвами
якогось чергового “Великого Пророцтва”. А тут... просто впустили. Дали паспорт, гроші - і рушай куди хочеш. Хоч на край світу. Схоже, ані жерці, ані маги й самі не знають, чому ми з’явились в цьому світі. Або добре прикидаються, що не знають. І від цього стає тривожно ще більше. Мовчання - гірше за погану правду.
***
В обідньому залі було порожньо, тож обравши найближчий до каміну стіл, ми з
апетитом поглинали вівсяну кашу, тушковане м'ясо з луком та морквою, та скибкою хліба з борошна грубого помолу. Все це запивали світлим елем. Було відчуття, що я не їла тиждень, тому все і здавалось смачним.
Коли ми майже все з'їли до залу спустилися “крадії” і замість того, щоб сісти
окремо, запитавши дозволу, приєдналися до нас. Після чого ми більше розмовляли, аніж їли. Кожен ділився тим, що дізнався від куратора. Алкід і Кріон були перевертнями: перший обертався котом, а другий лисом. І вони підтвердили, що в графі “раса” в паспорті написано просто “перевертень” без уточнювання звіра. Я видихнула - це означає, що не буде додаткових питань при перевірці документів. І хоча клас в хлопців був “крадії” самі нічого не крали. Однак Алкід добре грав у карти, а Кріон майстерно показував фокуси.
Просиділи ми довгенько, того застали як прийшли “воїни”. Заселившись, вони
приєдналися до нас. Притуливши до нашого столика ще декілька, перетворив на один великий стіл. А втомивши перший голод, почали замовляти пиво, ель чи сидр - так би мовити, відсвяткувати знайомство та нове життя. Схоже, тут таке поняття як повноліття не існувало, або не було заборони на продаж алкоголю, бо жодному з присутніх на вигляд не було більше двадцяти років.
***
Я покинула гамірну компанію коли сонце давно сіло, живіт був набитий, а очі
сплющувалися від втоми. Залишивши Лавену на перевертнів, пішла до кімнати.
Знявши верхній одяг і залишившись лише в одній сорочці, згадала, що хотіла
розібратися з браслетом. Скориставшись тим, що зараз знаходилась на самоті, зосередилась на артефакті.
Вийшло разу з десятого, але я зрозуміла як він працює. В одному з п'яти каменів
виявила два види парної зброї: прямі, довгі ножі та вигнанні мечі, леза яких злегка розширялося до кінця, нагадуючи листя. Все це мало піхви затягнуті чорною шкірою без прикрас. Все вірно, як і замовляла.
В другому знайшла запасний та зимовий одяг із взуттям, а також засоби особистої
гігієни, включно щітки для волосся та зубів. В третьому - похідне спорядження: фляжка, казанок, намет тощо. В четвертому виявила пір'яні ручки, чорнила до них та купу чистих блокнотів. П'ятий був порожній. Два артефакти на мені: браслет-сховище на руці, годинник-компас висів на мотузці на шиї.
Впевнившись що все на місці, захотілося дізнатися як я тепер виглядаю, але
дзеркала в кімнаті не було. Ще добре було б помитися перед сном, та на жаль, такої розкоші тут не водилось - туалет і той на дворі наполовину занесений снігом. Залишалось сподіватися, що солом'яний матрац навіє добрі сни, а гул голосів, що зростав з низу, не стане завадою.
Через те, що ніколи не могла нормально спати на новому місці, прокинулась ще
затемна, і з заздрістю подивилася на напівельфійку, що солодко спала. Дівчина прийшла далеко за північ, рухаючись якомога тихіше, але скрип і шурхіт мене все одно розбудили. Вдягнувшись і заплівши довгу косу, вийшла на вулицю - до туалету. Пробіжка туди-назад разом із морозом та вмивання снігом розвіяли залишки сну, подарувавши бадьорість.
Зал як очікувалося, був порожній. Ні, меблі в ньому були, а ось хоч одного розумного -