— Ти справді щось, — сказав Моріс, сідаючи вперед і наливаючи в одну з каструль над багаттям щось схоже на каву, наповнюючи її водою з фляги. — Ніколи не чув, щоб німий так багато розмовляв.
“Means she’s not mute,” Ilea said, smiling when Maurice scowled at her. “Got bloody mauled by them,” she continued, turning back to Zoy. “Centurions are one thing but Praetorians… They seemed… intelligent. Dangerous.”
— Значить, вона не німа, — сказала Ілея, усміхаючись, коли Моріс нахмурився на неї. — До крові вони покалічили, — продовжувала вона, повертаючись до Зої. "Центуріони - це одне, але преторіанці... Вони здавалися... Інтелектуальні. Небезпечно".
“Do you fear them?” Zoy asked. She appeared to be holding her breath.
— Ти їх боїшся? — спитала Зоя. Здавалося, вона затамувала подих.
Strange lady.
Дивна леді.
Ilea gritted her teeth, thinking back to the two machines decimating the expedition.
Ілея зціпила зуби, згадуючи дві машини, що знищували експедицію.
“Yeah,” she said. “I do.”
— Так, — сказала вона. — Вірю.
She hadn’t been able to do anything back then. And she doubted she could do anything now.
Тоді вона нічого не могла зробити. І вона сумнівалася, що тепер зможе щось зробити.
“And that’s why you want to face them again,” Zoy surmised. “You think you could win?”
— І тому ти хочеш знову зустрітися з ними, — здогадалася Зоя. — Ти думаєш, що зможеш виграти?
“No. Not yet.”
— Ні. Поки що ні".
Ilea saw Zoy’s lips twitch upward ever so slightly. “Then I will leave them to you, Huntress Lilith. I hope you do not meet your end.”
Ілея побачила, як губи Зої злегка сіпнулися вгору. — Тоді я залишу їх тобі, мисливиця Ліліт. Сподіваюся, ти не зустрінеш свій кінець».
“I hope the same for you.”
— Я сподіваюся, що те ж саме і для тебе.
“She’s talked more just now than she has all week,” Maurice murmured as he stirred the brew he’d set down above the campfire.
— Вона зараз говорила більше, ніж увесь тиждень, — пробурмотів Моріс, помішуючи вариво, яке поставив над багаттям.
“Smells nice, can I have some?” Ilea asked.
— Приємно пахне, можна мені? — спитала Ілея.
“If you pay me. One silver for a cup,” Maurice answered with a grin.
"Якщо ви мені заплатите. Одне срібло за чашку, — з усмішкою відповів Моріс.
“You’re overcharging me. Five copper.”
"Ти завищуєш мені ціну. П'ять мідей».
“Eighty.”
— Вісімдесят.
“Ten.”
— Десять.
“Seventy-five.”
— Сімдесят п'ять.
“Twenty,” Ilea said. “Not more. His cakes are better.”
— Двадцять, — сказала Ілея. — Не більше. Його тістечка кращі».
“Twenty it is for the Lady Lilith,” Maurice said, pouring her a cup of the brew.
— Двадцять для леді Ліліт, — сказав Моріс, наливаючи їй чашку напою.
It smelled and tasted close to coffee. It wasn’t that she missed it particularly, but it made her think of Earth, of hanging out in a cafe with a friend, of enjoying a peaceful summer day while the birds chirped in the background.
Він пахнув і смак був близький до кави. Не те, щоб вона особливо сумувала за цим, але це змусило її думати про Землю, про тусовку в кафе з подругою, про те, як насолоджуватися спокійним літнім днем, поки на задньому плані щебечуть пташки.
But flying was better.
Але літати було краще.
Though I probably wouldn’t have to deal with distracting a bunch of mercenaries.
Хоча мені, мабуть, не довелося б мати справу з відволіканням купи найманців.
Ilea sighed as she drank from the mug. She closed her eyes until she heard a dull explosion from down toward the ocean. Opening her eyes, she stood up and followed the others, who rushed over to see what was going on.
Ілея зітхнула, випиваючи з кухля. Вона заплющила очі, поки не почула глухий вибух знизу в бік океану. Розплющивши очі, вона підвелася і пішла за іншими, які кинулися подивитися, що відбувається.
Chunks of rock were falling down toward the ocean, dust and debris rising from the side of the castle ruin. A large part of its outer wall was now missing, and shouts from the guards could be heard.
Шматки скелі падали вниз до океану, пил і уламки піднімалися з боку руїн замку. Значна частина його зовнішньої стіни тепер була відсутня, і було чути крики охоронців.
“Shit,” Maurice muttered as magic gathered around the three mercenaries.
— Лайно, — пробурмотів Моріс, коли навколо трьох найманців зібралася магія.
“Wait,” Ilea said. She took a sip from her mug and looked at the three. “A few friends of mine. They’re here to kill your employer. Arthur Redleaf.”
— Зачекай, — сказала Ілея. Вона зробила ковток з кухля і подивилася на трьох. "Кілька моїх друзів. Вони тут, щоб убити вашого роботодавця. Артур Редліф».
“You… of course,” Maurice said as he turned toward her. Strangely, he wasn’t scowling. Zoy was standing beside him with her swords sheathed, entirely calm.
— Ти... авжеж, — сказав Моріс, обернувшись до неї. Дивно, але він не нахмурився. Зоя стояла біля нього з мечами в піхвах, абсолютно спокійна.
“My friends offer five gold coins for each one of you to leave your post and leave this be. You know Arthur better than me, but from what I hear—”
