On the third day, they arrived at the top of the snow-covered mountain and saw Ravenhall in the distant valley stretching before them. The forest, the one following the shoreline on their side of the lake, was still partially destroyed from the demon whale. Ilea smiled as she looked at the walls of the city, rebuilt already. Higher this time.
На третій день вони піднялися на вершину засніженої гори і побачили в далекій долині, що простягалася перед ними, Равенхолл. Ліс, той, що слідує за береговою лінією на їхньому боці озера, все ще був частково знищений від кита-демона. Ілея посміхнулася, дивлячись на стіни міста, вже відбудованого заново. Цього разу вище.
She breathed in the cool air and looked at Trian, then the rest of the group. Most of them were exhausted from the long journey. They were faring better than on their first stop at least. Trian always looked tired these days. But she hoped he’d improve once he saw his sister again.
Вона вдихнула прохолодне повітря і подивилася на Тріана, потім на решту групи. Більшість з них були виснажені довгою дорогою. Принаймні на першій зупинці вони йшли краще, ніж на першій зупинці. У ці дні Тріан завжди виглядав втомленим. Але вона сподівалася, що йому стане краще, коли він знову побачить свою сестру.
“We’re nearly there. Come on guys, time to fly. You’ll be in a real bed in an hour’s time,” Ilea said, clapping her hands together. The groaning from the assembled individuals made her sigh.
"Ми майже досягли мети. Давайте, хлопці, час летіти. Через годину ти будеш у справжньому ліжку, — сказала Ілея, плескаючи в долоні. Стогін людей, що зібралися, змусив її зітхнути.
No appreciation for the gift of flight.
Ніякої вдячності за дар польоту.
*
“They’ve certainly been busy,” Ilea murmured as they approached. The noise coming from the city, combined with the winds, nearly drowned out her voice.
— Вони, звичайно, були зайняті, — пробурмотіла Ілея, коли вони наблизилися. Шум, що доносився з міста, у поєднанні з вітрами ледь не заглушив її голос.
Hundreds of people, carts, mercenaries, and soldiers were on the road leading to Ravenhall, craters still visible on the massive field of battle that had decided the city’s fate.
Сотні людей, возів, найманців і солдатів йшли дорогою, що веде до Рейвенхолла, кратери все ще видно на величезному полі битви, які вирішили долю міста.
Ilea felt some pride in knowing that she’d taken part in that battle and that, because of it, these people would have shelter again. She couldn’t help but smile when she saw the black flags of the Shadow’s Hand fluttering in the wind above the city gates. The wall had also been repaired, and it even looked higher than before.
Ілея відчувала певну гордість, знаючи, що вона брала участь у цій битві і що завдяки їй ці люди знову матимуть притулок. Вона не могла не посміхнутися, коли побачила, як чорні прапори Долоні Тіні майоріли на вітрі над міськими воротами. Стіна також була відремонтована, і вона навіть виглядала вище, ніж раніше.
It was the Hand that had brought ruin to Ravenhall in the first place – at least, it had been one of its members – but the people around them didn’t seem to care. Ilea and her companions joined the refugees, adventurers, and merchants coming from all over and watched their relief at finishing a long and perilous journey. To finally be home.
Саме Долоня в першу чергу принесла загибель Рейвенхоллу – принаймні, це був один з його членів – але оточуючих, схоже, це не хвилювало. Ілея та її супутники приєдналися до біженців, шукачів пригод і торговців, які прибували звідусіль, і спостерігали за їхнім полегшенням після завершення довгої та небезпечної подорожі. Щоб нарешті опинитися вдома.
It took a while for Ilea and the others to reach the gates, but considering what they’d done in the capital and on the Isle of Garath, Ilea planned to follow Felicia’s advice and lay low. As well as they could, though she produced her Shadow badge when they reached the guards at the gates.
Ілеї та іншим знадобився деякий час, щоб дістатися до воріт, але, враховуючи те, що вони зробили в столиці та на острові Гарат, Ілея вирішила послухатися поради Феліції та залягти на дно. Так само добре, як вони могли, але вона показала свій значок Тіні, коли вони дійшли до вартових біля воріт.
“Shadows,” the guard said, nodding with respect. “No toll for you.”
— Тіні, — сказав охоронець, шанобливо кивнувши. «Без плати за проїзд для вас».
Ilea waved the others past, giving the guard a nod in return. She saw he was wearing black instead of the gray and red of the Empire, but his level was below even one fifty.
Ілея помахала рукою іншим, кивнувши охоронцеві у відповідь. Вона побачила, що він одягнений у чорне замість сірого та червоного в Імперії, але його рівень був нижчим навіть за п'ятдесят.
