Ilea didn’t question the occurrence. There needed to be an exit, now there was one. She nodded and spread her wings, looking down into the abyss. They were situated somewhere near the waist of the massive stone statue on whose shoulders and decapitated neck the town of Hallowfort had been built. It was still a couple of hundred meters down to the water.
Ілея не ставила під сумнів цю подію. Вихід мав бути, тепер він був. Вона кивнула і розправила крила, дивлячись у прірву. Вони розташовувалися десь на поясі масивної кам'яної статуї, на плечах і обезголовленій шиї якої було побудовано місто Хеллоуфорт. До води було ще кількасот метрів.
Two of her ashen limbs moved over to the container and lifted it from the metal hook it hung from. Goliath’s golden eyes were focused on her during the whole process. Ilea just looked back and winked at the smith before she flew out, dragging the container behind her with the ash’s strength alone.
Дві її попелясті кінцівки підійшли до контейнера і підняли його з металевого гачка, на якому він висів. Золоті очі Голіафа були зосереджені на ній протягом усього процесу. Ілея тільки озирнулася і підморгнула ковалю, перш ніж вилетіти, тягнучи за собою посудину лише силою попелу.
Letting herself fall, she took in the crystal light that illuminated the world below the wasteland. It was mostly stone and water with little vegetation, likely because the suns didn’t reach down here at all. The water extended farther than her eyes could see, more an underground sea than a lake.
Дозволивши собі впасти, вона вдихнула кришталеве світло, яке освітлювало світ під пусткою. В основному це був камінь і вода з невеликою кількістю рослинності, ймовірно, тому, що сонця взагалі не сягали сюди. Вода простягалася далі, ніж її очі могли бачити, більше схожа на підземне море, ніж на озеро.
The crystals were reflected on the water’s surface when she reached it, glistening in their unending brilliance. Holding onto the massive bucket with all her ashen limbs, she flew sideways and dunked it into the water, slowly lowering it afterward. As it filled up, Ilea noticed some dark shapes in the water deep below.
Кристали відбивалися на поверхні води, коли вона досягала її, виблискуючи у своєму нескінченному блиску. Тримаючись за масивне відро всіма своїми попелястим кінцівками, вона полетіла вбік і занурила його у воду, повільно опустивши після цього. Коли він наповнився, Ілея помітила кілька темних фігур у воді глибоко внизу.
Fishies coming to play?
Рибки йдуть грати?
But the bucket was full, and she didn’t want to damage Goliath’s tools just because of her curiosity. Later, much later. Underwater combat wasn’t something she looked forward to, even though she knew that at some point it would likely happen.
Але відро було повне, і вона не хотіла пошкодити інструменти Голіафа лише через свою цікавість. Пізніше, набагато пізніше. Підводний бій не був чимось, чого вона з нетерпінням чекала, хоча знала, що в якийсь момент це, швидше за все, станеться.
Using all the strength in her ash and wings, she pulled the container out of the water and flew up. Looking up, she saw the statue reaching high toward the ceiling of the cavern, hands held together as if praying or meditating.
Використовуючи всі сили в попелі і крилах, вона витягла ємність з води і полетіла вгору. Піднявши голову, вона побачила статую, що тягнеться високо до стелі печери, тримаючи руки разом, ніби молячись або медитуючи.
Heaving the huge bucket back inside, she carefully hung it back where she’d taken it from, noticing the change in temperature immediately upon entering. Some of the water already started to steam.
Засунувши величезне відро назад всередину, вона обережно повісила його туди, звідки взяла, помітивши зміну температури відразу після входу. Частина води вже почала парувати.
“It’s already going. Shouldn’t I hang it outside where it’s cooler?”
"Це вже йде. Чи не повісити його на вулицю, де прохолодніше?»
The smith turned, again focused on her. He didn’t speak for a long moment.
Коваль обернувся, знову зосередившись на ній. Він довго не говорив.
“I must ask, young human. Are you a child of ash?”
— Мушу спитати, юначе. Ти дитя попелу?»
She was a little confused, especially because more of the water was already evaporating. “I’m an ash creator, if that’s what you mean. Um, your water?”
Вона була трохи розгублена, тим більше, що вже випаровувалося більше води. "Я творець попелу, якщо ви це маєте на увазі. Гм, твоя вода?
“Do not mind the water. I thank you for bringing it.” He straightened and faced her. “Truly, one touched by ash. It is an honor.” He bowed a little.
"Не зважайте на воду. Я дякую вам за те, що ви його принесли». Він випростався і повернувся до неї обличчям. "Воістину, той, кого торкнувся попіл. Це честь». Він трохи вклонився.
Ilea raised an eyebrow. “Thanks?”
Ілея підняла брову. — Спасибі?
