When they made their way up the mountain, Elfie moved a couple of meters behind the other two. Ilea assumed he didn’t want to step into a dungeon accidentally.
Коли вони піднялися на гору, Елфі відійшов на пару метрів позаду двох інших. Ілея вважав, що він не хоче випадково зайти в підземелля.
Now that she knew elves could technically enter dungeons, the whole situation had changed. She thought back to the elf below Riverwatch, hissing at them right at the entrance to the Calys mines.
Тепер, коли вона знала, що ельфи технічно можуть заходити в підземелля, вся ситуація змінилася. Вона згадала ельфа під Річковим Дозором, який шипів на них прямо біля входу в шахти Каліс.
He could’ve come for us, could’ve slaughtered us. Why would they be cursed? Are they not allowed to enter? Is it just that? Or something more, something magical?
Він міг прийти за нами, міг нас зарізати. Чому вони будуть прокляті? Чи не пускають їх? Чи так це? Або щось більше, щось чарівне?
She found the situation here amusing, perhaps distracting herself from the fact that she too would now be entering an unknown Taleen dungeon.
Вона знайшла ситуацію тут кумедною, можливо, відволікаючи себе від того факту, що тепер вона теж увійде в невідоме підземелля Талін.
What would Walter think if he saw me here, traveling with an elf? What would the group from Riverwatch think? What were their names… Eleonora, the bird mage, Oliver, who helped with my fire magic, Aaron the bard, and Geronimo, the annoying ranger.
Що подумав би Волтер, якби побачив мене тут, коли я подорожую з ельфом? Що подумає група з Riverwatch? Як їх звали... Елеонора, маг птахів, Олівер, який допомагав з моєю магією вогню, бард Аарон і надокучливий рейнджер Джеронімо.
She smiled at the memory, wondering where they were right now, what kind of adventures they’d had since then. She’d certainly have a few stories to tell if they ever met again.
Вона посміхнулася при згадці, дивуючись, де вони зараз, які пригоди з того часу пережили. У неї, безсумнівно, буде кілька історій, які вона може розповісти, якщо вони коли-небудь зустрінуться знову.
It took them another twenty minutes to climb the crevice, crossing the last patch in darkness as the stone jutted out over them. Ilea saw an entrance crafted not by nature but something else in the distance, an angular opening carved into the rock.
Їм знадобилося ще двадцять хвилин, щоб піднятися в ущелину, перетнувши останню ділянку в темряві, коли камінь виступав над ними. Ілея побачила вдалині вхід, створений не природою, а щось інше, незграбний отвір, висічений у скелі.
“There it is,” Terok exclaimed. “There’s no mist here, nor arcane storms during the day,” he explained to Elfie, who wouldn’t be joining them in their exploration.
— Ось воно, — вигукнув Терок. «Тут немає ні туману, ні таємних штормів вдень», — пояснив він Елфі, яка не приєдналася б до них у дослідженні.
“If you’re not going to join us, maybe build a fire or something?” she said to the elf, who was staring toward the entrance.
«Якщо ти не збираєшся приєднатися до нас, то, може, розведеш багаття чи щось таке?» — сказала вона ельфу, який дивився на вхід.
He glanced at her and hissed. “Try not to die, human.”
Він глянув на неї і зашипів. «Постарайся не померти, людино».
She grinned and copied his hiss, noting that he didn’t react with annoyance. He looked serious.
Вона посміхнулася і скопіювала його шипіння, зазначивши, що він не реагує роздратуванням. Він виглядав серйозним.
“And remember, the shorter the name of the dungeon, the larger it is,” Elfie added.
"І пам'ятайте, чим коротша назва підземелля, тим воно більше", - додала Елфі.
She gave him a nod, wondering how he knew that. Either way, the tip was appreciated.
Вона кивнула йому, дивуючись, звідки він це знає. У будь-якому випадку, чайові були оцінені.
“Come on,” she said to the dwarf as she walked to the entrance, preparing her skills.
— Ходімо, — сказала вона гномові, підходячи до входу, готуючи свої навички.
She could feel it. She was scared, and that pushed her onward.
Вона це відчувала. Вона була налякана, і це штовхало її вперед.
“Hmm,” Terok muttered. “This isn’t exactly a forgotten and unused path. Some of the rocks and sand suggest that travelers have come through in recent weeks at least. We might not be alone in there.”
— Гм, — пробурмотів Терок. "Це не зовсім забутий і невикористаний шлях. Деякі камені та пісок свідчать про те, що мандрівники проходили принаймні в останні тижні. Можливо, ми не самотні там».
We’ll find out once we’re inside, Ilea thought, walking through the small opening.
Ми дізнаємося, коли опинимося всередині, подумала Ілея, проходячи через маленький отвір.
No dungeon notification popped up immediately, meaning it was either further in or not here at all.
Сповіщення про підземелля не з'явилося одразу, а це означає, що воно або було далі, або взагалі не тут.
“Further in,” Terok said, reading her mind. “This was dug out by someone. I doubt the Taleen would’ve used such an ugly entrance.”
