— Ні, друже попіл. Бажаю тобі удачі на твоєму шляху».
Ilea smiled and waved. “Until we meet again, friend, wielder of flame and steel.”
Ілея посміхнулася і помахала рукою. — До нових зустрічей, друже, володарю полум'я і сталі.
*
The stars were bright that night, lakes of mist appearing in the distance when Ilea emerged from the caves, flying past the Penumra entrance and up through the cracks in the stone. Landing on the ground, Ilea looked at the Miststalkers dancing a couple of dozen meters away.
Тієї ночі зорі були яскравими, вдалині з'являлися озера туману, коли Ілея виходила з печер, пролітаючи повз вхід у Пенумру і вгору крізь тріщини в камені. Приземлившись на землю, Ілея подивилася на Містсталкерів, що танцювали за пару десятків метрів.
“You’re out. Do you want to return to your home now?” Ilea asked the little Fae.
— Ти вийшов. Хочеш зараз повернутися додому?» — запитала Ілея у маленької Феї.
She smiled at it when it released her shoulder, floating ahead and twirling in the air. A moment later, the creature flew back and bumped Ilea’s helmet a little. The wind brushed against them, then Ilea found herself alone in the desolate land.
Вона посміхнулася йому, коли він відпустив її плече, пливучи вперед і кружляючи в повітрі. За мить істота відлетіла назад і трохи вдарилася об шолом Ілеї. Вітер налетів на них, і Ілея опинилася сама на безлюдній землі.
“Return safely,” she murmured, happy to have shared some time with her silent companion. An uncomplicated being. Ilea hoped she’d meet it again someday, perhaps changed enough to communicate with it.
— Повертайся безпечно, — пробурмотіла вона, щаслива, що провела час зі своїм мовчазним супутником. Нехитра істота. Ілея сподівалася, що колись зустріне його знову, можливо, змінилася настільки, щоб спілкуватися з ним.
And find out they’re racist supremacists… who knows.
І з'ясуйте, що вони расистські расисти... хтозна.
Ilea smiled to herself as she imagined what kind of place the Fae would’ve gone to.
Ілея посміхнулася сама до себе, уявляючи, в яке місце потрапила б Фея.
Now. Where do I go?
Зараз. Куди звертатися?
She had several options, and her main goal was still to hit level three hundred. The Descent didn’t seem to have a lot of monsters so far, and she’d maxed out the usefulness of Rose Knights and Blue Reapers for the time being too. At least until she could face larger groups.
У неї було кілька варіантів, і її головною метою все одно було досягти триста рівня. Здавалося, що в Спуску поки що не так багато монстрів, і вона також досягла максимальної корисності Лицарів Троянд і Блакитних Женців. Принаймні до тих пір, поки вона не змогла зіткнутися з більшими групами.
I could go to that Taleen dungeon that Terok mentioned.
Я міг би піти в те підземелля Талін, про яке згадував Терок.
She didn’t expect to be able to clear it or face the higher-leveled machines, if there were any, but she could at least get an idea of the layout, of what kind of machines were around.
Вона не очікувала, що зможе розчистити його або зіткнутися з машинами вищого рівня, якщо такі були, але вона могла принаймні отримати уявлення про компонування, про те, які машини є навколо.
And maybe I can find out more about the dwarves.
І, можливо, я зможу дізнатися більше про гномів.
She gulped.
Вона ковтнула.
Have I been avoiding this?
Чи уникав я цього?
There had been so many places to explore in the north, but now the Taleen dungeon seemed like such an obvious choice, part of her didn’t want to go. It did feel like more of a challenge than any other place she could visit and explore. But realizing that made her want to face that challenge.
На півночі було так багато місць для вивчення, але тепер підземелля Талін здавалося таким очевидним вибором, що частина її не хотіла йти. Це здавалося більшим викликом, ніж будь-яке інше місце, яке вона могла відвідати та дослідити. Але усвідомлення цього змусило її захотіти зіткнутися з цим викликом.
Her first battle with the Praetorians was some time ago now. Still, she remembered the cold curse spreading through her stomach. She touched the area and slowed her breathing.
Її перша битва з преторіанцями відбулася деякий час тому. І все ж вона пам'ятала холодне прокляття, що розповсюджувалося по її животу. Вона доторкнулася до цього місця і сповільнила дихання.
You’ve been to Iz. You survived another battle with them. There’s no expedition here either. Even if I’m not strong enough, who’s saying I can’t use that dungeon and whatever machines are in there as a way to get to three hundred?
Ви були в Із. Ви пережили чергову битву з ними. Експедиції тут теж немає. Навіть якщо я недостатньо сильний, хто сказав, що я не можу використовувати це підземелля і будь-які машини, які там є, щоб дістатися до трьохсот?
Yes, it made sense. She had put it off, and now she could feel her fear return, she wanted to face it and conquer it once and for all. She smashed her fists together and smiled.
