Геранур виглядав трохи розгубленим. "Звичайно, щоб знищити Талін. Вони вороги нашого народу. У їхній смерті є честь. Знайти більше одного Центуріона - велика удача. Можливо, ми б перемогли".
“You were losing. That one was dying already,” Ilea said, pointing to the brown-haired elf, who was kneeling over Goldie’s now unconscious form and presumably treating his wounds. He cringed a little as his failure was referenced.
"Ви програвали. Той уже помирав, — сказала Ілея, вказуючи на шатенку, яка стояла на колінах над непритомною формою Голді і, ймовірно, лікувала його рани. Він трохи здригнувся, коли згадали про його невдачу.
Heranuur huffed. “Perhaps. Though you showed up, and we won. Even Seviir is still alive.” He said it as if it perfectly explained their reasoning for attacking foes far beyond them.
— зітхнув Герануур. — Можливо. Хоча ви з'явилися, і ми перемогли. Навіть Сев'їр ще живий». Він сказав це так, ніби це чудово пояснювало їхню причину нападу на ворогів далеко за межами них.
So Goldie is Seviir?
Отже, Голді – це Севіїр?
“But that doesn’t explain why you…” Ilea started, but she gave up. She looked at the fierce two-meter-tall warrior, the two jagged daggers he’d used back in their sheaths on his belt.
— Але це не пояснює, чому ти... Ілея почала, але здалася. Вона подивилася на лютого двометрового воїна, два зазубрені кинджали, які він використовував у піхвах на поясі.
Does he not understand the danger here? Maybe all the muscle is using his brain power.
Невже він не розуміє тут небезпеки? Можливо, всі м'язи використовують його мозкову силу.
She smiled to herself. She’d taken a lot of risks as well, many of them simply because she enjoyed fighting things more powerful than her, but there had been at least some consideration of retreat and healing. At least, she liked to think so.
Вона посміхнулася сама до себе. Вона також пішла на багато ризиків, багато з них просто тому, що їй подобалося боротися з речами, сильнішими за неї, але були принаймні деякі міркування про відступ і зцілення. Принаймні, їй подобалося так думати.
Maybe he thinks the same. But he doesn’t have a healing Class, she thought, feeling very much validated in her reasoning.
Можливо, він думає так само. Але у нього немає класу зцілення, подумала вона, відчуваючи себе дуже обґрунтованим у своїх міркуваннях.
“You over there, with the brown hair. What’s your name?” Ilea demanded.
— Ти там, з каштановим волоссям. Як тебе звати? — вигукнула Ілея.
The elf scrambled up and stuttered, “My name is N… Neiphato.”
Ельф підвівся і заїкнувся: «Мене звуть Н... Нейфато».
He was the most timid of the three, but Ilea felt like there was something about him, like he was holding something back. She shook her head and focused.
Він був найбоязкіший з трьох, але Ілея відчувала, що в ньому щось є, ніби він щось стримує. Вона похитала головою і зосередилася.
“I’ll ask again. Why fight the Centurions? You were losing.”
"Я перепитаю. Навіщо воювати з Центуріонами? Ти програвав».
He answered immediately. “A Cerithil Hunter does not stop. Our cause is to destroy the Taleen.” The words sounded practiced, as if he was well used to answering the question. Or perhaps had repeated the phrase to himself more than once.
Він відповів одразу. "Мисливець на Керітіл не зупиняється. Наша справа полягає в тому, щоб знищити Талін». Слова звучали відпрацьовано, наче він добре звик відповідати на запитання. Або, можливо, повторював цю фразу про себе не один раз.
“So you wouldn’t stop attacking a foe that would likely have killed at least some of you… to destroy the Taleen? But if you’d fled, you could have come back stronger. You’ll kill more Taleen that way. If you die… well, you die.”
— Отже, ви не перестанете нападати на ворога, який, швидше за все, убив би принаймні когось із вас... знищити Талін? Але якби ви втекли, ви могли б повернутися сильнішими. Таким чином ви вб'єте більше Талін. Якщо ти помреш... Ну, ти вмираєш".
Neiphato hissed in response, his blue eyes flashing. “You know nothing, human. To flee would be… shameful. Of course, by becoming cursed hunters, we are tainted already – but we bear that shame in order to defeat the enemy. It is… complicated.”
— прошипів у відповідь Нейфато, його блакитні очі блиснули. — Ти нічого не знаєш, людино. Втекти означало б... Ганебне. Звичайно, ставши проклятими мисливцями, ми вже заплямовані – але ми несемо цю ганьбу, щоб перемогти ворога. Це... ускладнений».
His words were passionate, but there was doubt in there as well. A strange combination.
Його слова були пристрасними, але й у них не обійшлося без сумнівів. Дивне поєднання.
Ilea sighed. “Right. Well, I’m going to bring you to an elven friend. He can decide what to do with you three. I’ll continue to explore the dungeon with Terok here.” She pointed at the dwarf, who grunted and waved from the other side of the hall where he was still collecting shrapnel. “Taleen will be destroyed one way or the other. Sound alright?”
