— Якщо ти їх тренуєш, може, я зможу приєднатися? — спитав Терок.
Ilea raised her brows. “You? Why? I thought you hated elves.”
Ілея підняла брови. — Ти? Чому? Я думала, що ти ненавидиш ельфів».
“Well, I’ve been close to two hundred for a while now. I think it’s time. And given how they fought, I might be able to escape while they smash their heads and claws into whatever’s trying to kill us. No offense, fellas.”
— Ну, я вже деякий час близько двохсот. Я думаю, що настав час. І з огляду на те, як вони билися, я, можливо, зможу втекти, поки вони розбивають свої голови та пазурі об усе, що намагається нас вбити. Не ображайтеся, хлопці".
Neiphato nodded slightly. Heranuur laughed, then waved Terok over. “Join us, dwarf. It will be interesting to see you fight and struggle.”
Нейфато злегка кивнув. Герануур засміявся, а потім махнув рукою Тероку. — Приєднуйся до нас, карлику. Цікаво буде подивитися, як ви будете битися і боротися».
“Oh boy,” Terok commented, but surprisingly, he didn’t complain.
— Ой, хлопче, — прокоментував Терок, але, на диво, не скаржився.
Elfie hissed softly before he shrugged. “What’s in there, and why would I care to train you as well?”
Елфі тихо прошипів, а потім знизав плечима. — Що там і навіщо мені тренувати і тебе?
“I’ll tell you all about it. And I’m happy to get things out for you if needed. Not that it matters. You owe me for Tremor anyway. That was one long-ass notebook full of questions I ferried back and forth.”
"Я вам все розповім. І я з радістю дістану речі для вас, якщо це необхідно. Це не має значення. Ти все одно винен мені за тремор. Це був один довгий блокнот, повний запитань, які я переправляв туди-сюди».
Elfie glared at him but averted his eyes.
Елфі глянув на нього, але відвів очі.
“An affirmation if I’ve ever seen one,” Terok said.
"Підтвердження, якщо я коли-небудь бачив таке", - сказав Терок.
“Why… did… you… not… kill us?”
— Чому... Зробив... ти... не... Вбити нас?»
The groaning voice came from the still-fuming Goldie, his claws digging into the barrier. Ilea wondered if he couldn’t teleport out or if he wasn’t willing to.
Стогнучий голос долинув від все ще димлячої Голді, його кігті вп'ялися в бар'єр. Ілея подумала, чи не може він телепортуватися, чи не хоче.
“Good energy,” Ilea replied, glancing at him. “Maybe focus on staying alive for now.”
— Добра енергія, — відповіла Ілея, глянувши на нього. «Можливо, зосередьтеся на тому, щоб поки що залишитися в живих».
“And what are your plans?” Terok asked her.
— А які у вас плани? — спитав її Терок.
She noticed Elfie tensing up slightly. It seemed he was interested too. “Just destroying more machines. Still on that road to three hundred. Let’s see who gets to the next evolution first, me or you,” she grinned.
Вона помітила, що Елфі злегка напружився. Здавалося, йому теж було цікаво. "Просто знищити більше машин. Ще на тій дорозі до трьохсот. Подивимося, хто першим потрапить до наступної еволюції, я чи ти, — посміхнулася вона.
“I’m not sure I want to take that bet,” Terok laughed. “But sure, might be fun. Good luck then, and call for me if you find anything that it seems smarter to examine rather than destroy.”
— Я не впевнений, що хочу зробити таку ставку, — засміявся Терок. "Але, звичайно, може бути весело. Тоді хай щастить, і покличте мене, якщо знайдете щось, що, на вашу думку, розумніше вивчити, ніж знищити».
“I might do that,” Ilea said before she went back inside.
"Я могла б це зробити",—сказала Ілея, перш ніж повернутися всередину.
*
Ten minutes later, Ilea came into a small room with yet another elevator leading down. This one had neither Centurions nor anything else protecting it. As before, she let herself fall before spreading her wings.
Через десять хвилин Ілея зайшла в маленьку кімнату, вниз якої вів ще один ліфт. У нього не було ні центуріонів, ні чогось іншого, що б його захищало. Як і раніше, вона дозволила собі впасти, перш ніж розправити крила.
This elevator shaft was considerably shorter. When she came out at the bottom, Ilea smiled broadly and crossed her arms.
Ця шахта ліфта була значно коротшою. Вийшовши на дно, Ілея широко посміхнулася і схрестила руки.
“Well. That’s something,” she whispered and sighed. Not a sigh of another long workday in front of her but one full of anticipation.
— Добре. Це щось, — прошепотіла вона і зітхнула. Не зітхання про ще один довгий робочий день попереду, а сповнений передчуття.
She was standing in the middle of a square, around which were buildings that would have once been stores, guilds, inns, and shops with machinery and furniture still inside. If there had once been any color, it was long faded. Only the dark stone remained, ivy growing over it all. Some of the buildings were covered by it almost completely.
