— Так, сіііре! Жінка перебільшила салют, який змусив Аарона скреготати зубами.
Looking around, the forest seemed to lose density.
Озирнувшись, здавалося, що ліс втрачає густоту.
I’ll have to ask Aaron how he navigates… there are no stars and I have no idea where we are. He seems to be sure of every step he takes. Maybe it’s just confidence?
Мені доведеться запитати Аарона, як він орієнтується... немає зірок, і я поняття не маю, де ми знаходимося. Здається, він впевнений у кожному своєму кроці. Може, це просто впевненість?
“My birds can see the city now,” Eleonora whispered. They were the first words anyone had spoken after two hours of traveling through the forest.
— Тепер мої пташки бачать місто, — прошепотіла Елеонора. Це були перші слова, які хтось сказав після двох годин подорожі лісом.
“Can they get closer?” Aaron asked.
— Чи можуть вони підійти ближче? — запитав Аарон.
The girl shook her head. “I have to follow them.”
Дівчина похитала головою. «Я мушу йти за ними».
Motioning for everyone to lay low, Aaron gestured to Geronimo. “I believe you have the most experience in scouting. Do you mind checking the situation?”
Попросивши всіх залягти на дно, Аарон жестом звернувся до Джеронімо. "Я вважаю, що у вас найбільший досвід у скаутингу. Ви не проти перевірити ситуацію?»
Nodding, Geronimo slowly started walking before he froze, eyes wide with shock.
Кивнувши, Джеронімо повільно почав ходити, перш ніж завмерти, широко розплющивши очі від шоку.
“Well, I don’t believe scouting will be necessary,” he said.
"Ну, я не вірю, що розвідка буде потрібна", - сказав він.
At least five figures in shadowy black armor appeared around the group. They moved silently, checking the surroundings. One of them floated a little off the ground, a black robe covering a set of worn leathers. A woman in black metal armor looked around with entirely white eyes, a massive battle axe held in one hand. It looked like wisps of shadow emanated from some parts of their armor.
Навколо групи з'явилося щонайменше п'ять фігур у темних чорних обладунках. Вони рухалися мовчки, перевіряючи околиці. Один з них трохи відплив від землі, чорний халат прикривав комплект зношеної шкіри. Жінка в чорних металевих обладунках озиралася навколо повністю білими очима, в одній руці тримала масивну бойову сокиру. Здавалося, що з деяких частин їхніх обладунків виходили промінчики тіні.
Ilea was the only one moving into a fighting stance, but none of the newcomers were in range for her to use Identify on them.
Ілея була єдиною, хто перейшов у бойову стійку, але ніхто з новачків не був у зоні досяжності, щоб вона могла застосувати до них Ідентифікацію.
“Great. The Hand,” Aaron grumbled.
"Чудово. Рука, — буркнув Аарон.
One of the figures chuckled as another moved toward the group. No emotion was shown on his black full plate helmet as he relaxed into a less threatening stance. He had no weapons on him, but he could be identified as a mage.
Одна з постатей засміялася, коли інша рушила до групи. На його чорному шоломі не було жодних емоцій, коли він розслабився в менш загрозливій позі. У нього не було при собі зброї, але його можна було впізнати як мага.
Creepy… was the only thought going through Ilea’s mind.
Моторошно... була єдиною думкою, яка промайнула в голові Ілеї.
“You must be rather on edge,” the figure said. His voice was deep and seemingly just as shadowy as his armor. “Quite a thing to see the healer being the only one ready to attack. A battle healer of all things. Very interesting. Maybe you’ll find your way to Ravenhall in time.”
"Ви, мабуть, скоріше на межі", - сказала фігура. Його голос був глибоким і, здавалося, таким же темним, як і його обладунки. "Дуже важко бачити, що цілитель єдиний, хто готовий атакувати. Бойовий цілитель усього. Дуже цікаво. Можливо, з часом ти знайдеш дорогу до Рейвенхолла».
Two of the newcomers turned her way at the mention of a battle healer. One of them wore a black mask, the hilts of a dozen daggers visible on the belt strapped around her torso.
Двоє з прибульців обернулися при згадці про бойового цілителя. Одна з них була одягнена в чорну маску, руків'я дюжини кинджалів, які було видно на поясі, обв'язаному навколо її тулуба.
Glancing around the group from under his full plate helmet, the leader’s gaze rested on Aaron.
Окинувши поглядом групу з-під свого повного шолома, лідер зупинився на Аароні.
“Who are you, and what are you doing here?” the man asked, firmly but not in a threatening manner. Aaron quickly reported everything about their experiences in the past couple of days, to which the shadow-clad man simply nodded.
«Хто ти такий і що ти тут робиш?» — твердо, але не загрозливо запитав чоловік. Аарон швидко розповів про все, що вони пережили за останні пару днів, на що одягнений у тінь чоловік просто кивнув.
“We’ll inform the city guard about the losses and where to find anything that’s left,” he said. “The elves left after a couple hours of heavy attack. Some of the city is still burning. More information you’ll have to acquire yourself.”
