Unlike that big fucker. I hope some of the people in that canyon survived… like Ilea.
На відміну від того великого лоха. Я сподіваюся, що хтось із людей у цьому каньйоні вижив... як Ілея.
He liked the woman. She was talkative and fun, quick to joke, yet also completely fine with an afternoon of no words at all. And, of course, the sex. He could finally go all out, compared to how careful he had to be with his husband and wives.
Жінка йому сподобалася. Вона була балакучою і веселою, швидко жартувала, але також цілком нормально провела день без слів. І, звичайно ж, секс. Він нарешті зміг викластися на повну, порівняно з тим, наскільки обережним він мав бути зі своїм чоловіком і дружиною.
Although George can take quite a bit as well…
Хоча Джордж може взяти і зовсім небагато...
Dodging a claw that would otherwise have taken his face off, he kicked the offending nazark and smashed one of his heavy axes into its skull. Blood splattered over him, and he smiled. As red puddles formed underfoot, he could see the familiar faint red glow in his eyes reflected in them, alone, unaccompanied by the light of the moon.
Ухилившись від кігтя, який в іншому випадку відірвав би йому обличчя, він вдарив ногою назарка-кривдника і встромив одну зі своїх важких сокир у череп. Кров бризнула на нього, і він усміхнувся. Коли під ногами утворювалися червоні калюжі, він бачив знайоме слабке червоне сяйво в очах, що відбивалося в них, самотньо, без супроводу місячного світла.
“A cloudy night,” he said, ripping the axe and half of the monster’s head from the corpse.
— Похмура ніч, — сказав він, вирвавши з трупа сокиру і половину голови чудовиська.
Next to him, the templar Iris laughed loudly as her claymore cleaved through another of the unholy monsters.
Поруч з ним храмовниця Айріс голосно сміялася, коли її клеймор продирався крізь ще одного з нечестивих монстрів.
“Feel my wrath, cursed beings!” A claw dug at her head, but she just shrugged it off and impaled the offending nazark before her.
— Відчуйте мій гнів, прокляті істоти! Кіготь вп'явся їй у голову, але вона тільки відмахнулася від нього і проколола перед собою кривдника назарка.
Magic lit up the night as warriors glowed in different auras, blades of fire and ice were brought to bear upon the monster’s bodies, while magically conjured spikes impaled even more of them.
Магія освітлювала ніч, коли воїни світилися різними аурами, вогняні та крижані клинки наносилися на тіла монстрів, а магічно викликані шипи пронизували їх ще більше.
The lower-level monsters didn’t stand a chance against the remaining warriors and mages of the caravan guard, even with their once vastly superior numbers. Many had already been killed in their initial assault, and what was left was quickly being whittled away.
Монстри нижчого рівня не мали шансів проти решти воїнів і магів караванної гвардії, навіть з їхньою колись значно більшою чисельністю. Багато хто вже загинув під час першого нападу, а те, що залишилося, швидко зникло.
“Regroup! To me!” the surviving leader of the support group shouted, an elderly man with hair pulled back into a white braid. Most of the survivors followed his call, quickly building a core of fighters, pushing back against the remaining nazarks while protecting the heavily injured.
"Перегрупуйтеся! До мене!» — кричав уцілілий лідер групи підтримки, літній чоловік з волоссям, зібраним назад у білу косу. Більшість тих, хто вижив, пішли за його закликом, швидко сформувавши ядро бійців, відштовхуючись від решти назарків, захищаючи важко поранених.
They moved through the monsters, and their formation strengthened in time as the surviving rangers and mages joined them. Behind them, some of the civilians even started to throw rocks at the enemies while others just lay on the ground crying.
Вони рухалися крізь монстрів, і з часом їх шикування посилювалося, коли до них приєднувалися вцілілі рейнджери та маги. Позаду них деякі цивільні навіть почали кидати каміння у ворогів, а інші просто лежали на землі і плакали.
In the end, they wiped out the beasts completely. Some of them even attempted to flee. The two warriors didn’t let up though and hunted down the running monsters. Roland did his work in silence while his counterpart did hers with manic laughter.
Врешті-решт вони повністю знищили звірів. Деякі з них навіть намагалися втекти. Однак двоє воїнів не здавалися і вистежували монстрів, що біжать. Роланд робив свою роботу мовчки, а його колега робила свою з маніакальним сміхом.
“She’s mad, that one,” a voice commented from the crowd, producing a couple of grunts of assent. Roland ignored them, but they were likely right.
"Вона збожеволіла, цей", - прокоментував голос з натовпу, видавши пару бурчання на знак згоди. Роланд проігнорував їх, але вони, швидше за все, мали рацію.
“That was a basilisk… I hear they can take on whole groups of Ruby-level adventurers…” one of the fighters said, nervously moving his sword from hand to hand.
