“What the hell? I’d like to see you try?” Ilea shouted, stomping the ground in the now empty cavern. “Who does that punk think he is? I’ll fucking stomp his ass into the ground! Condescending motherfucker! I’ll wipe that smug look off his face with my fucking fist…”
"Якого дідька? Я хотів би, щоб ти спробував?» — вигукнула Ілея, топчучи землю в тепер уже порожній печері. "Ким його вважає цей панк? Я, блядь, вдарю його дупою об землю! Поблажлива матуся! Я зітру цей самовдоволений погляд з його обличчя своїм довбаним кулаком..."
All the guardians, except the Centurion, were slowly coming to life as she shouted, but Ilea didn’t stop. As she ranted, she turned toward an approaching sword guardian that was slowly opening its torso.
Всі охоронці, крім сотника, поволі оживали, коли вона кричала, але Ілея не зупинялася. Вигукнувши, вона обернулася до охоронця меча, що наближався, який повільно відкривав свій тулуб.
“What the fuck are you looking at, asshole?”
— Якого біса ти дивишся, мудак?
The guardian didn’t seem to comprehend anything and simply attacked. All of Ilea’s buffs came to life at once. She blinked to the guardian with reckless abandon, leaving a trail of blue and fiery light behind.
Опікун начебто нічого не зрозумів і просто напав. Всі бафи Ілеї ожили відразу. Вона безрозсудно кліпнула на сторожа, залишивши за собою слід блакитного та вогняного світла.
Ash shrouded her in the next moment as her fist hammered into the machine. One of its swords cut her arm, breaking through the shroud of ash, but Ilea didn’t care. It only made her angrier. With all her new skills and stats, the anger turned more into a need to efficiently destroy all of her enemies in the room.
Наступної миті Еш огорнув її, коли її кулак вдарив молотком у машину. Один з мечів перерізав їй руку, пробивши пелену попелу, але Ілеї було байдуже. Це тільки розлютило її. З усіма її новими навичками та характеристиками гнів перетворився на потребу ефективно знищити всіх своїх ворогів у кімнаті.
Her blood painted the ground as her fist smashed into the guardian and rocked the metal structure. More and more of them joined the fight while slugs of metal dug into the ground around her, hitting more guardians than their intended target.
Її кров пофарбувала землю, коли її кулак вдарився об охоронця і розгойдав металеву конструкцію. Все більше і більше з них приєднувалися до боротьби, в той час як слимаки металу заривалися в землю навколо неї, вражаючи більше охоронців, ніж передбачувана ціль.
She blinked through the mass of blades, caring little about her own wellbeing. Slugs peppered her but, when they would have been deadly before, they only slowed her down a little now.
Вона кліпала крізь масу лез, мало дбаючи про власне благополуччя. Слимаки перчили її, але, коли раніше вони були смертельно небезпечними, вони лише трохи сповільнили її зараз.
And so she fought. More and more cuts and bruises appeared on her body as she traded hits with the guardians around her while only healing the significant injuries. The pain was dull and only spurred her onward.
І ось вона боролася. На її тілі з'являлося все більше і більше порізів і синців, коли вона обмінювалася ударами з охоронцями навколо неї, загоюючи лише значні травми. Біль був тупий і тільки підштовхував її вперед.
Three slugs impacted her chest and threw her back several meters. She skidded on the ground before blinking inside the group of nearly forty guardians.
Три слимаки вдарили її по грудях і відкинуло на кілька метрів назад. Вона ковзнула по землі, перш ніж кліпнути очима всередині групи з майже сорока охоронців.
Although she’d had trouble fighting four of them at once before, that was when she was trying not to take any blows from them. With so many of them around her, their large size was more a detriment than an advantage against a single, teleporting, close-quarters fighter.
Хоча раніше їй було важко битися з чотирма з них одночасно, саме тоді вона намагалася не приймати від них ударів. Оскільки їх було так багато навколо неї, їхні великі розміри були скоріше шкодою, ніж перевагою проти одного, телепортованого винищувача з ближнього бою.
The ranged guardians injured their comrades, more focused on destroying any intruders than not attacking their machines in arms.
Охоронці далекого бою поранили своїх товаришів, більше зосередившись на знищенні будь-яких непроханих гостей, ніж на тому, щоб не атакувати їхні машини зі зброєю в руках.
“Why am I even annoyed?” Ilea grunted as she punched another guardian. “I agreed to stay behind. Maybe I shouldn’t have. But she asked me. To keep me ‘safe’. Why do other people get to decide what’s good for me? What I can and can’t handle?”
— Чому я взагалі роздратований? — буркнула Ілея, вдаряючи іншого охоронця. "Я погодився залишитися. Може, й не варто. Але вона запитала мене. Щоб мене «убезпечити». Чому інші люди вирішують, що добре для мене? З чим я можу впоратися, а з чим ні?»
