Якщо я помру, я помру. Можливо, я візьму з собою одного-двох лохів.
SIXTY-SIX
ШІСТДЕСЯТ ШІСТЬ
Hunting
Полювання
The mage’s words echoed in Ilea’s mind as she returned to Roland’s side: ‘Do not let thoughts of vengeance get in your way’.
Слова мага відлунювали в пам'яті Ілеї, коли вона поверталася на бік Роланда: «Не дозволяй думкам про помсту стати на твоєму шляху».
I’m thinking more about his vengeance than mine, she thought as she reached her friend and knelt down next to him.
Я думаю про його помсту більше, ніж про свою, подумала вона, підійшовши до свого друга і ставши на коліна поруч з ним.
“How are you feeling?” she asked him, nodding her silent thanks to the ranger. She said nothing, as per usual, and gracefully excused herself, retaking her vacant spot by the wall.
«Як ти себе почуваєш?» — запитала вона його, мовчки кивнувши головою на знак подяки рейнджеру. Вона, як завжди, нічого не сказала і витончено вибачилася, повернувши собі вільне місце біля стіни.
“As well as you might expect,” Roland sighed, though a little life had returned to his eyes. “George always said he wanted to move…”
— Як і слід було сподіватися, — зітхнув Роланд, хоча в його очах повернулося трохи життя. «Джордж завжди казав, що хоче переїхати...»
His head sank again.
Його голова знову опустилася.
“Do you want to see the house?”
— Хочеш побачити хату?
Roland nodded, and she helped him up.
Роланд кивнув, і вона допомогла йому підвестися.
“We’re going out now. You, stone mage guy, close up behind us,” Ilea said.
"Ми зараз виходимо. Ти, кам'яний маг, зблизька позаду нас", - сказала Ілея.
Unexpectedly, the full complement of Shadow’s Hand members followed her as well. The warrior was back on his feet again and nodded to her.
Несподівано за нею пішов і повний склад учасників Shadow's Hand. Воїн знову звівся на ноги і кивнув їй.
“Lily, we’ll be back shortly,” Ilea said to her with a smile. “I’ll have a small present for you as well!”
– Лілі, ми скоро повернемося, – з усмішкою сказала їй Ілея. — Я теж зроблю тобі невеличкий подарунок!
Upon leaving the room, her smile left though, and the group walked sullenly toward Roland’s house. The snow crunched below their boots as they walked through the less and less bloody streets. The suns were peeking through the clouds a little now and no fresh snow was falling, though it wasn’t warm by any stretch.
Вийшовши з кімнати, її посмішка зникла, і група похмуро пішла до будинку Роланда. Сніг хрумтів під їхніми черевиками, коли вони йшли все менш і менш кривавими вулицями. Сонце вже трохи визирало з-за хмар, і свіжий сніг не падав, хоч і не було тепло.
More monsters had come in the meantime, skulking back to scavenge now that the noise of battle had once again died down. Goblins were fighting over tattered bits of cloth and burned furniture they had found. Oddly, they all steered well clear of the small group. Ilea was pretty sure it wasn’t because of her.
Тим часом з'явилося ще більше чудовиськ, які повернулися до сміття тепер, коли шум битви знову вщух. Гобліни билися через пошарпані шматки тканини та спалені меблі, які вони знайшли. Як не дивно, всі вони трималися подалі від маленької групи. Ілея була майже впевнена, що це не через неї.
Reaching the house, all they found were ashes and a hint of the foundations. Ilea was glad not to find any silhouettes of people left inside, only bones fractured and scorched by heat. Roland cried quietly as they all stood there in silence. The ranger stepped forward and unstrapped her bow before loosing a single arrow into the air. It glowed with a golden hue as it expanded to the size of a lance and flew on for hundreds of meters.
Дійшовши до будинку, вони знайшли лише попіл і натяк на фундамент. Ілея була рада, що всередині не залишилося силуетів людей, тільки зламані і обпалені спекою кістки. — тихо скрикнув Роланд, коли всі стояли мовчки. Рейнджер ступив уперед і розв'язав лук, перш ніж випустити в повітря одну стрілу. Він світився золотистим відтінком, розширювався до розмірів списа і летів далі на сотні метрів.
Ilea touched Roland’s shoulder and kept her hand there for a while.
Ілея доторкнулася до плеча Роланда і деякий час тримала там руку.
“I’d like to have a moment alone…” Roland said, and the group quietly left him to mourn.
«Я хотів би провести хвилинку на самоті...» — сказав Роланд, і гурт тихенько залишив його оплакувати.
Sulivhaan motioned for them to follow him, and he led the group back to the body of the dead elf they had left behind. He had to hiss at the rogue to restrain herself, as she had already unsheathed her daggers and was approaching the mangled corpse.
Сулівхаан жестом попросив їх піти за ним, і він повів групу назад до тіла мертвого ельфа, якого вони залишили. Він мусив шипіти на розбійницю, щоб стриматися, бо вона вже розгорнула свої кинджали і наближалася до понівеченого трупа.
“What do you plan on doing?” Ilea asked the mage.
— Що ти плануєш робити? — запитала Ілея у мага.
“I intend to make… an example of him. You may wait here while I go. Rogue, come help me.”
