“I have the things you’ve asked for,” she said as crates of food appeared around her, followed by weapons, blankets and clothes, armor, and shields. Backpacks and water canteens were included, but they were all empty in order to be stacked in her necklace. There were wells in the city, though with all the blood and corpses, Ilea didn’t think it the best idea to use them. She had, however, found a large metal water tank inside one of the shop’s cellars that she had taken with her. It apparently wasn’t too big to fit into a single slot.
«У мене є речі, про які ти просив», — сказала вона, коли навколо неї з'явилися ящики з їжею, а за ними зброя, ковдри та одяг, обладунки та щити. Рюкзаки та їдальні для води були включені, але всі вони були порожніми, щоб їх можна було скласти в її намисто. У місті були колодязі, хоча, незважаючи на всю кров і трупи, Ілея вважав не найкращою ідеєю використовувати їх. Однак вона знайшла в одному з підвалів магазину великий металевий резервуар для води, який взяла з собою. Очевидно, він не був занадто великим, щоб поміститися в один слот.
“You’ve done more than asked, Ilea. Thank you,” Roland said and hugged her. “We’ll organize everything here and inform you when and where we plan to leave,” he continued. “You sure you won’t come with us?”
— Ти зробила більше, ніж просила, Ілеє. Дякую, — сказав Роланд і обійняв її. "Ми тут все організуємо і повідомимо, коли і куди плануємо виїхати", - продовжив він. — Ти впевнений, що не підеш з нами?
Ilea looked at him. He hasn’t told her yet… though he’s hiding it well.
Ілея подивилася на нього. Він ще не сказав їй... Хоча він це добре приховує.
“I’m sorry Roland, but I’ll have to find my own path, wherever that may be,” she said, shaking her head. “Though I have a hunch it will be a bloody one… at least for the next couple of weeks and months.”
— Вибач, Роланде, але мені доведеться знайти свій власний шлях, де б він не був, — сказала вона, хитаючи головою. "Хоч у мене є передчуття, але воно буде кривавим... Принаймні на найближчі пару тижнів і місяців».
With that, another box appeared, though it looked quite different from the others.
Після цього з'явилася ще одна коробка, хоча вона виглядала зовсім не так, як інші.
“From the city’s treasury. Before the looters get it, I thought the actual owners should have it.”
"Зі скарбниці міста. До того, як мародери його отримають, я подумав, що він повинен бути у справжніх власників».
Roland nodded, but it was obvious he didn’t really care about money right now.
Роланд кивнув головою, але було видно, що він зараз не дуже дбає про гроші.
If it can provide some help with Lily then it’s worth it, Ilea thought as the survivors walked up to the crates and started looking through the weapons and clothes and distributing them all.
Якщо він може допомогти Лілі, то воно того варте, подумала Ілея, коли ті, хто вижив, підійшли до ящиків, почали переглядати зброю та одяг і роздавати їх усі.
Ilea turned to Lily and knelt down next to her.
Ілея обернулася до Лілі і стала навколішки поруч з нею.
“I have a little something for you too, something you can remember me by. We probably won’t see each other for quite some time, but I promise I’ll visit.”
— У мене теж є дещо для тебе, те, за чим ти можеш мене запам'ятати. Ми, напевно, ще довго не побачимося, але я обіцяю, що приїду».
She smiled at the girl as the Hound Master’s Trinket appeared in her hand. She then fastened the small necklace around the girl’s neck and hugged her.
Вона посміхнулася дівчині, коли в її руці з'явилася дрібничка господаря гончих собак. Потім вона закріпила маленьке намисто на шиї дівчинки і обійняла її.
“I’ll miss you, Ilea!” the girl said and smiled. Ilea smiled back at her, then she looked at Roland. Their eyes locked for a moment before she nodded and vanished.
«Я буду сумувати за тобою, Ілея!» – сказала дівчина і посміхнулася. Ілея посміхнулася їй у відповідь, потім подивилася на Роланда. Їхні очі на мить заплющилися, перш ніж вона кивнула і зникла.
*
I’ll miss you too Lily… Ilea thought as she walked through the streets. She found the ranger waiting for her where they had fought the elf and followed her lead as she moved on. The two walked in silence until they left the city, heading out of its demolished gate that was now little more than a pile of melted metal and wooden cinders.
Я теж буду сумувати за тобою, Лілі... — подумала Ілея, йдучи вулицями. Вона побачила, що рейнджер чекає на неї там, де вони билися з ельфом, і пішла за нею, коли вона пішла далі. Вони йшли мовчки, поки не покинули місто, вийшовши з його зруйнованих воріт, які тепер були лише купою розплавленого металу та дерев'яних недогарків.
Ilea stood still for a moment and took in the sight. It seemed like the Shadow’s Hand had gathered up all the dead elves who had fallen in the city and put them up on metal poles, pierced vertically, crotch to head. Ilea shook her head but didn’t mind the display of violence.
