“I use my fists to fight. I could certainly profit from your knowledge, but I’m not keen on slavery though, so I won’t be your owner. Unless you absolutely require it for some odd reason.”
"Я б'юся кулаками. Я, звичайно, міг би скористатися вашими знаннями, але я не захоплююся рабством, тому не буду вашим власником. Хіба що вам це абсолютно потрібно з якоїсь дивної причини».
“I’m already linked to your mana, so you will influence me. If it is my knowledge you deem useful, then so be it. I am very sharp.”
"Я вже пов'язаний з твоєю маною, тому ти будеш впливати на мене. Якщо ви вважаєте корисними саме мої знання, то нехай так і буде. Я дуже різкий».
“Are you talking about your mind or your blade?” she asked, though she didn’t receive an answer. “I’ll keep you around, but not without your consent. Don’t want a level 1000 righteous knight to hunt me down because I’ve been accused of slavery or something.”
«Ти говориш про свій розум чи про свій клинок?» — запитала вона, хоча відповіді не отримала. — Я залишу тебе поруч, але не без твоєї згоди. Не хочу, щоб праведний лицар 1000-го рівня полював на мене, тому що мене звинуватили в рабстві або щось таке».
“I don’t mind traveling with you,” the dagger said.
— Я не проти поїхати з тобою, — сказав кинджал.
“There you go,” Ilea said with a smile on her face as she walked on. The two didn’t talk after that. Ilea was content with the quiet and would question the dagger at a later point in time. She didn’t know about the inner workings of the being she had found, so she couldn’t assume what it thought about the quiet.
— Ось, — сказала Ілея з усмішкою на обличчі, йдучи далі. Після цього вони не розмовляли. Ілея була задоволена тишею і пізніше поставить під сумнів кинджал. Вона не знала про внутрішню роботу істоти, яку знайшла сама, тому не могла припустити, що вона думає про тишу.
By this point, some patrolling undead with pieces of stinking meat still attached to their shambling bodies had noticed her, but they didn’t seem interested in attacking. Maybe they remember me?
До цього моменту деякі патрульні нежиті зі шматками смердючого м'яса, які все ще були прикріплені до їхніх незграбних тіл, помітили її, але, схоже, вони не були зацікавлені в нападі. Може, вони мене пам'ятають?
The necromancer tunnels looked exactly the same as they had before, and Ilea already felt claustrophobic, the feeling enhanced by her newfound ability to fly.
Тунелі некромантів виглядали так само, як і раніше, і Ілея вже відчувала клаустрофобію, це почуття посилювалося її новонабутою здатністю літати.
The common hall was empty when she entered, leaving the sword-wielding undead at the door guarding the entrance. She stood still in the quiet tavern and perceived it in its entirety, down to the rock covering all sides of the cave and the mold growing behind the wooden shelves.
Коли вона ввійшла в загальній залі, загальна зала була порожня, залишивши нежить з мечем біля дверей, що охороняли вхід. Вона стояла нерухомо в тихій корчмі і сприймала її цілком, аж до скелі, що покривала всі боки печери, і цвілі, що росла за дерев'яними полицями.
She sighed, drinking in the familiarity, and, taking off her helmet, she sat down to pour herself a much-needed drink.
Вона зітхнула, впиваючись фамільярністю, і, знявши шолом, сіла налити собі такий потрібний напій.
*
Finally, the door opened and Walter walked through, smiling as he saw her. With a smile of her own, she poured another mug of mead.
Нарешті двері відчинилися, і Волтер увійшов, посміхаючись, побачивши її. З власною посмішкою вона налила ще один кухоль медовухи.
“Well, isn’t this a surprise,” he said as he walked down the stairs. “I hadn’t expected you again so soon.”
— Ну, хіба це не сюрприз, — сказав він, спускаючись сходами. — Я не очікував тебе так скоро.
[Mage – level 204]
[Маг – рівень 204]
Ilea smirked a little. Very close now. I wonder if I could see Edwin’s?
Ілея трохи посміхнулася. Зараз зовсім близько. Цікаво, чи зміг би я побачити Едвіна?
She finished filling up the mug and walked back out from behind the counter with two drinks in her hands.
Вона закінчила наповнювати кухоль і вийшла з-за прилавка з двома напоями в руках.
“Neither had I, Walter. Come, sit with me,” she said, putting the mugs down. The man looked at her a little bit hesitantly but nodded in the end.
— Я теж, Волтере. Ходімо, сядьте зі мною, — сказала вона, відкладаючи кухлі. Чоловік трохи нерішуче подивився на неї, але врешті-решт кивнув.
“I trust you didn’t lead anybody here… with what is going on in Riverwatch at the moment.” He took his mug and touched it to hers, creating a hollow echo in the otherwise quiet room.
— Я вірю, що ви нікого сюди не привели... з тим, що зараз відбувається в Riverwatch». Він узяв свій кухоль і доторкнувся ним до неї, створивши порожнє відлуння в кімнаті, де панувала тиша.
“We should be fine. Likely nothing the two of us can’t take,” she said, drinking a bit of her beverage. “This is really, really good. Do you sell it?”
