Ilea finished her story with a raised mug toward the group of people in front of her. Everyone had joined after Lucia decided to inform them about her return. Drinks and food were sitting on the table and a small fire was burning in the hearth, its light intertwining with that of the torches.
Ілея закінчила свою розповідь, піднявши кухоль до групи людей, що стояли перед нею. Усі приєдналися після того, як Люсія вирішила повідомити їм про своє повернення. На столі стояли напої та їжа, а у вогнищі горіло невеличке вогнище, світло якого перепліталося зі світлом смолоскипів.
“You should really work on your storytelling,” Celene commented, hitting an uncaring Ilea with her usual unwanted criticism.
«Ви дійсно повинні попрацювати над своєю розповіддю», — прокоментувала Селіна, вразивши байдужу Ілею своєю звичайною небажаною критикою.
“So the Shadow’s Hand saved you?” one of the initiates asked while Ilea grabbed some of the food and started eating.
«Отже, Рука Тіні врятувала тебе?» — запитав один з посвячених, а Ілея схопила частину їжі і почала їсти.
“Well that’s convenient, isn’t it?” Harthome commented.
— Ну, це зручно, чи не так? – прокоментував Хартхоме.
“What level do you think the Praetorians were?” Walter asked while Ilea chewed.
— Як ви думаєте, до якого рівня належали преторіанці? — спитав Волтер, поки Ілея жувала.
She swallowed and took a drink from the ale he had brought halfway through the story. She lifted her hand and showed him three fingers.
Вона проковтнула і випила ель, який він приніс на півдорозі історії. Вона підняла руку і показала йому три пальці.
“Three hundred? That sounds dangerous…” Lucia said in awe, a frown creasing her beautiful face. Though it didn’t seem like she was worried about Ilea, considering the tight grip she held Walter’s hand with.
— Триста? Це звучить небезпечно..." — здивовано сказала Лючія, насупившись, зморщивши її прекрасне обличчя. Хоча, здавалося, вона не хвилювалася за Ілею, враховуючи міцну хватку, якою вона тримала Волтера за руку.
Walter, on the other hand, seemed to understand the meaning and took a deep gulp of his drink.
З іншого боку, Уолтер, здавалося, зрозумів сенс і глибоко ковтнув свій напій.
“You survived…” he said, looking deep into her eyes.
«Ти вижив...» — сказав він, дивлячись їй глибоко в очі.
“I did,” Ilea said.
— Так, — сказала Ілея.
“Amazing! Amazing! This is unprecedented, hah!”
"Дивовижно! Дивовижні! Це безпрецедентно, ха!»
The sudden exclamation from Indra stopped any further questions. Apparently he had found something deep inside the chest cavity of one of the corpses. Nothing Ilea could see.
Раптовий вигук Індри зупинив будь-які подальші запитання. Судячи з усього, він знайшов щось глибоко в грудній порожнині одного з трупів. Ілея нічого не бачила.
“Indra, you’re ruining my tables. Can you take them to your rooms?” Walter more ordered than asked. Indra nodded emphatically and motioned for the initiates to help him move the corpses. Even so, the blood dripping all over the place clearly wasn’t helping Walter’s mood.
— Індро, ти псуєш мої столи. Чи можете ви взяти їх у свої кімнати?» Волтер більше замовив, ніж попросив. Індра рішуче кивнув і попросив посвячених допомогти йому перенести трупи. Незважаючи на це, кров, що капала всюди, явно не сприяла настрою Волтера.
“Elven blood…” the barkeep said, shaking his head at the rare resource coloring the stone ground. The heavy smell of iron was a reminder of elven mortality – and their own.
«Ельфійська кров...» — спитав бармен, хитаючи головою від рідкісного ресурсу, що забарвлював кам'яну землю. Важкий запах заліза нагадував про смертність ельфів – і про їхню власну.
“Those are certainly astounding gifts worth a lot, Ilea. And you say there’s more?” Walter asked, looking at her.
— Це, безперечно, дивовижні подарунки, які дорого коштують, Ілеє. І ви кажете, що є ще щось? — спитав Волтер, дивлячись на неї.
“There are. But the first ones are free. The rest… I need information, and some of your brewery creations. I can see eight barrels in the back, but I bet you have more. I want six.”
"Бувають. Але перші безкоштовні. Решта... Мені потрібна інформація, а також деякі з ваших творінь пивоварні. Я бачу вісім бочок ззаду, але б'юся об заклад, що у вас більше. Я хочу шість».
Walter chuckled and then started flat out laughing. His actions were met with an awkward silence by everyone except for Ilea, who was waiting for his response.
Волтер посміхнувся, а потім почав відверто сміятися. Його дії були зустрінуті незручним мовчанням усіма, крім Ілеї, яка чекала на його відповідь.
“You bring elven corpses to a necromancer brotherhood and ask for ale in return?” He calmed down and smiled brightly at her. “Well then, you shall have it.”
— Ти приносиш ельфійські трупи братству некромантів, а натомість просиш ель? Він заспокоївся і яскраво посміхнувся їй. — Ну, тоді й матимеш.
“Great! Your stuff is really good, Walter. You could sell this at least in Dawntree and Riverwatch. Though I have to say. I haven’t tried whatever the nobles have yet…”
