Ілея знову одягла рюкзак. "Я ні те, ні інше. Тоді продовжимо".
They ran through the rest of the day and the whole night, occasionally stopping to drink, eat, or relieve themselves. The suns came out again, yet Ilea didn’t stop. It was midday when the forest started to thin. Soon they were standing in a familiar open field, mountains taking up half of the skyline.
Решту дня і всю ніч вони бігали, час від часу зупиняючись, щоб попити, поїсти або справити нужду. Сонце знову визирнуло, але Ілея не зупинилася. Був полудень, коли ліс почав рідшати. Невдовзі вони вже стояли в знайомому чистому полі, гори займали половину горизонту.
“Already out? Have I gotten that much faster?” Ilea grinned mischievously. “Even with all this weight…”
"Вже вийшли? Невже я став набагато швидшим?» Ілея пустотливо посміхнулася. «Навіть з усією цією вагою...»
Tapping her on the head, Alice frowned down at her. “Hey, that’s not a nice thing to say to an eighteen-year-old girl!”
Постукавши її по голові, Аліса насупилася на неї. — Гей, це неприємно сказати вісімнадцятирічній дівчині!
“You’re eighteen? Better eat some more then, girl. We’re only a couple more hours away from Riverwatch. Ready to see your friends again?”
— Тобі вісімнадцять? Краще з'їж ще трохи, дівчино. Ми знаходимося ще всього в парі годин їзди від Riverwatch. Готові знову побачитися з друзями?»
Alice’s smile slowly waned as she nodded. “Let’s get there then… my mighty steed.”
Посмішка Аліси повільно згасла, коли вона кивнула. — Тоді ходімо... мій могутній скакун».
Sprinting off again, the two reached the roaring river in half an hour. Following the dirt road going alongside the waterway, they soon found a stone bridge, the green at the bottom of the supports showing its age.
Знову помчавши, вони за півгодини дійшли до бурхливої річки. Ідучи ґрунтовою дорогою, що проходила вздовж водного шляху, вони незабаром знайшли кам'яний міст, зелений колір якого в нижній частині опор показував його вік.
“Let’s walk from here. It’d seem weird for me to be seen carrying you, and I hate attracting attention.”
— Ходімо звідси. Мені здалося б дивним, якби я ніс тебе, і я ненавиджу привертати до себе увагу».
Letting Alice climb down, they walked over the bridge side by side, the water rushing below them, a warm late summer breeze blowing through their hair.
Дозволивши Алісі спуститися вниз, вони йшли по мосту пліч-о-пліч, вода мчала під ними, теплий пізній літній вітерець дув у їхнє волосся.
After walking for a few minutes, they saw the city of Riverwatch in the distance. Differently to last time, there were now hundreds of tents in front of the city and all along the river. It made the already large city spill out into the surrounding landscape and forested areas. The thrumming anthill of activity, normally hidden behind the high-reaching stone walls, was now clearly visible from without. Smoke from a hundred fires reached the skies, and the shouts and laughter accompanying the musical performances was both impressive and downright jarring. Ilea saw a group of people dancing in a circle, their faces flushed, while several merchants were unloading their carts and armed groups were sharing drinks after a presumably long journey.
Пройшовши кілька хвилин, вони побачили вдалині місто Рівервотч. На відміну від минулого разу, тепер перед містом і вздовж річки стояли сотні наметів. Це змусило і без того велике місто вилитися в навколишній ландшафт і лісові масиви. Бурхливий мурашник активності, зазвичай прихований за високими кам'яними стінами, тепер було добре видно ззовні. Дим від сотні вогнищ здіймався до неба, а вигуки та сміх, що супроводжували музичні виступи, були одночасно вражаючими та відверто різкими. Ілея побачила групу людей, які танцювали по колу, їхні обличчя почервоніли, в той час як кілька торговців розвантажували свої вози, а озброєні групи ділилися напоями після ймовірно довгої подорожі.
“Seems like this festival is the real deal,” Ilea said, slightly in awe.
«Схоже, що цей фестиваль — справжня справа», — сказала Ілея з легким благоговінням.
Nodding next to her, Alice said, “They do this every ten years, ever since the founding of the city. This was supposed to be the first time I…”
Кивнувши поруч з нею, Аліса сказала: "Вони роблять це кожні десять років, з моменту заснування міста. Це мав бути перший раз, коли я...»
Getting closer to her, Ilea squeezed her hand lightly. “You’re here now.”
Підійшовши до неї ближче, Ілея легенько стиснула її руку. — Ти зараз тут.
With those words, the two entered the mass of people. It was a free for all. No sooner were they in sight than a dozen street hawkers began calling to them, proclaiming the superiority of their wares. Food and ale were being sold here, far out in front of the actual gates, as adventurers, guards, and farmers mingled, everyone in a merry mood. Ilea spotted grilled meat kebabs dripping with grease, foam-topped tankards, and children eating sticky caramel-covered apples.
