Очі охоронця широко розплющилися, коли він відтягнув спис, ледь не втративши при цьому хватку за нього.
“I’m sorry, it’s just that… the monsters,” he started, but Ilea just held up a hand.
"Вибачте, це просто так... чудовиська, — почав він, але Ілея лише підняла руку.
“It’s alright, we know. We’re looking for a warm meal and a bed. Ready to pay, of course. Anything like that to be had in your village?”
"Все гаразд, ми знаємо. Шукаємо теплу їжу та ліжко. Готова платити, звичайно. Чи є щось подібне у вашому селі?»
Her casual voice seemed to calm him down considerably. Still, he occasionally glanced toward the heavily armored Kyrian and the cloaked Weavy.
Її невимушений голос, здавалося, неабияк заспокоїв його. Проте час від часу він поглядав на важкоброньованого Кіріана та Віві в плащі.
“I’m Harsh,” he said, visibly relaxing. “We have that, yes. But the prices are high at the moment. Winter was rough.”
— Я суворий, — сказав він, помітно розслабившись. "У нас це є, так. Але ціни на даний момент високі. Зима була сувора».
“Thank you,” Ilea said, motioning toward her companions to follow her.
— Дякую, — сказала Ілея, кивнувши в бік своїх товаришів, щоб вони йшли за нею.
“No worries, madam. Always wanted to meet a noble.”
— Не хвилюйтеся, пані. Завжди хотів познайомитися з вельможою».
He blushed, but Ilea completely ignored the comment.
Він почервонів, але Ілея повністю проігнорувала зауваження.
A noble? The boy really hasn’t been around a lot.
Вельможа? Хлопчик справді мало бував поруч.
The three crossed the bridge and entered the village. A few houses built from stone and wood, nothing more. A chicken ran across the street with a little girl following close behind, cursing like the best of them.
Троє перейшли міст і зайшли в село. Кілька будинків, побудованих з каменю і дерева, не більше того. Через вулицю бігла курка, а за нею йшла маленька дівчинка, лаючись, як найкраща з них.
Ilea made for the biggest building near the center of the village and found a sign outside indicating it to be an inn of some sort. Such buildings usually were. She opened the heavy door and stepped inside, holding it open for her companions.
Ілея попрямувала до найбільшої будівлі неподалік від центру села і знайшла зовні табличку, яка вказувала, що це якийсь заїжджий двір. Такими будівлями, як правило, були. Вона відчинила важкі двері і зайшла всередину, тримаючи їх відчиненими для своїх супутників.
On entering, the cold, harsh wind outside was immediately cut off and replaced by the hearty chatter of people and the warmth of a nearby fire. The smell of food was in the air, and Ilea smiled as she closed her eyes, enjoying the cozy haven with a shiver of contentment.
При вході холодний, різкий вітер надворі відразу ж перекривав і змінювався душевною балаканиною людей і теплом багаття, що знаходилося неподалік. У повітрі стояв запах їжі, і Ілея посміхалася, заплющуючи очі, насолоджуючись затишною гаванню з тремтінням задоволення.
She opened her eyes again. Some people were looking at the newcomers, but generally, their entrance hadn’t had much of an impact on the overall mood. There were around fifteen patrons, most of them armed. Three looked like soldiers, all sporting the same crest on their gear. A crest she didn’t know.
Вона знову розплющила очі. Деякі люди дивилися на новоприбулих, але загалом їхній вхід не сильно вплинув на загальний настрій. Було близько п'ятнадцяти меценатів, більшість з яких були озброєні. Троє з них були схожі на солдатів, і всі вони мали однаковий герб на своєму спорядженні. Гребінь, якого вона не знала.
Ilea walked up to a woman behind the counter, the floorboards creaking below her feet as she saw through her Sphere that there were some rats working their way into a supply chest in the cellar, as well as two people upstairs in the middle of some rather rough sex.
Ілея підійшла до жінки за прилавком, мостина якої скрипіла під її ногами, коли вона побачила крізь свою Сферу, що в скрині з припасами в підвалі пробралися якісь щури, а також двоє людей нагорі посеред досить грубого сексу.
“Welcome, travelers! More refugees from westward?” asked the woman, apparently the innkeeper, before she shouted at someone behind her to ‘hurry up with the food’. Her stern look blossomed into a friendly smile as she turned toward the new guests again. “I do hope you have silver.”
— Ласкаво просимо, мандрівники! Більше біженців із заходу?» — запитала жінка, очевидно, корчмарка, перш ніж крикнути комусь позаду, щоб він «поспішав з їжею». Її суворий погляд перетворився на доброзичливу посмішку, коли вона знову обернулася до нових гостей. — Сподіваюся, у тебе є срібло.
Ilea nodded and removed a few coins from her pouch, putting them on the counter. “Any rooms still free? Some food and ale as well.”
Ілея кивнула і вийняла з сумки кілька монет, поклавши їх на прилавок. "Є вільні номери? Трохи їжі та елю також».
“There’s just one room left, the far right one,” the woman said, taking the coins and putting a key on the counter.
