Він зітхнув і підвівся. Більше роботи на ніч. Давня обіцянка батькові. Це було найменше, що він міг зробити. Вона не дуже додала людяності, хоча її поблажки та ритуали час від часу ставали в нагоді. Зрештою, їй було байдуже, кого вона вб'є.
Still, she’d been a powerful mage. Stagnating, but a loss nonetheless.
Тим не менш, вона була могутнім магом. Стагнація, але, тим не менш, втрата.
He summoned his armor and a cloak to conceal the golden sheen and teleported out into the night of Virilya.
Він прикликав свої обладунки і плащ, щоб приховати золотий блиск, і телепортувався в ніч Вірільї.
*
Michael stored his helmet as he came upon the corpse. Curse marks ran through most of her skin, originating at the wounds. Daggers, most likely. Her foe had been efficient; all the cuts were in critical positions. He wondered how the assailant had gotten so close to her.
Майкл зберігав свій шолом, коли натрапив на труп. Сліди прокльонів проходили по більшій частині її шкіри, починаючи з ран. Кинджали, швидше за все. Її ворог був ефективним; Всі порізи були в критичних позиціях. Він дивувався, як нападник так близько підійшов до неї.
The dead and corroded ground covering most of the cave told him that Prim had been pushed to her limits. It hadn’t been an assassination but a hard-fought battle, and Prim had lost.
Мертва і роз'їдена земля, що покривала більшу частину печери, сказала йому, що Прим була доведена до межі. Це було не вбивство, а важка боротьба, і Прім програв.
A single assailant, he concluded as he checked the blood around the battlefield. It was a shame for the garden. One of the more pleasing ones to look at in Virilya.
Один нападник, дійшов висновку він, перевіряючи кров на полі бою. Прикро було за сад. Один з найприємніших для погляду у Вірілії.
His blood magic surged once more. It didn’t take long for him to find what he had been looking for. He sighed and followed the trail. Two capable humans would die tonight.
Магія його крові знову спалахнула. Йому не знадобилося багато часу, щоб знайти те, що він шукав. Він зітхнув і пішов по сліду. Сьогодні вночі загинуть двоє здібних людей.
*
Blood dripped down from Edwin’s shoulder as he slowly closed the wound with blood magic. He wouldn’t be able to hide for long. Explosions of ice rang through the forest as he checked his shoulder again.
Кров капала з плеча Едвіна, коли він повільно закривав рану магією крові. Він не зміг би довго ховатися. Вибухи льоду пролунали в лісі, коли він знову перевірив своє плече.
It was a good thing he had more than enough finesse in infections and poisons to counteract Kyle’s downright disgusting claws, but the necromantic curses didn’t help. He sighed as he meditated, regaining some of his strength.
Добре, що у нього було більш ніж достатньо витонченості в інфекціях і отрутах, щоб протидіяти відверто огидним кігтям Кайла, але некромантичні прокльони не допомогли. Він зітхнув, розмірковуючи, відновлюючи свої сили.
He couldn’t help but grin. He and Maria had finally located the current training grounds of the Redleafs. The same teachers who had tortured them were now gone from the world.
Він не міг стриматися від усмішки. Вони з Марією нарешті знайшли нинішні полігони Червонолистих. Ті самі вчителі, які їх катували, тепер зникли зі світу.
It was no surprise Kyle and Tiana had found them. The target had been quite an obvious one compared to some of the others. The two were some of his father’s best hunters, so he’d known they would encounter them sooner or later.
Не дивно, що Кайл і Тіана знайшли їх. Ціль була цілком очевидною порівняно з деякими іншими. Ці двоє були одними з найкращих мисливців його батька, тому він знав, що рано чи пізно вони зіткнуться з ними.
The suns were already high above the horizon, and the four of them had moved deep into the wildlands of the east, their game of cat and mouse leaving a path of frozen death and blood behind.
Сонце вже було високо над обрієм, і вони вчотирьох рушили глибоко в пустелі сходу, їхня гра в кішки-мишки залишила за собою шлях замерзлої смерті та крові.
Edwin rolled forward as massive claws ripped away the tree he was hiding behind before standing and turning in a single motion to regard the massive monster of bone, flesh, fur, and claws before him.
Едвін покотився вперед, коли масивні кігті відірвали дерево, за яким він ховався, перш ніж підвестися і одним рухом обернутися, щоб розглянути величезне чудовисько з кісток, плоті, хутра та кігтів перед ним.
“I can smell you…” Kyle said in a low, grumbling, inhuman tone.
«Я відчуваю твій запах...» — сказав Кайл низьким, буркотливим, нелюдським тоном.
The transformation wasn’t pretty, but it was powerful. A canine head with long teeth, two small red eyes, and three antlers. His breathing was heavy now, though. Edwin was impressed the man had managed to maintain this form for this many hours, but he didn’t have his intimidating reputation for nothing. The bastard of Arthur Redleaf, another beast of their House.
