Ліфта не було. Воровський мешкав на останньому поверсі, дуже високо. З його вікон крихітні люди внизу здавалися якимось візерунком. Це був не той будинок. Він спустився трьома сходинками зі штучного мармуру й побачив двері. Вони були відчинені, за ними було темне приміщення, захаращене дитячими візками та триколісними велосипедами. Запах мокрого металу був як зубний біль: життя! Перец розповідає, як одного непогожого вечора єврей з вулиці із заздрістю спостерігає через вікно за селянами, що хлищуть горілку в якійсь халупі, — друзі у розквіті сил, в теплі, перед вогнем. Візки та триколісні велосипеди — знаряддя діаспори. Баумцвейг із його розчісаними болячками теж колись був немовлям. У діаспорі народження єврея не збільшує нічиє населення, а смерть єврея не має жодного значення. Аноніми. Померти серед мучеників — це принаймні солідарність, входження в історію одним із відзначених,
«Островер?».
«Хто це?».
«Це Янкель Островер, письменник, чи Пішер Островер, слюсар?».
«Чого ви хочете?».
«Дати свідчення!» — вигукнув Едельштейн.
«Якого біса? Припиніть! Хто це?».
«Месія».
«Хто це? Це ти, Менделе?».
«Аж ніяк».
«Горохов?».
«Ця нікчема? Я тебе прошу. Повір мені».
«Та йдіть під три чорти!».
«Отак людина звертається до свого Спасителя?».
«П’ята година ранку! Що вам треба? Лайдак! Божевільний! Холера! До дідька! Чума! Отруйник! Душитель!».
«Ти думаєш, що проживеш довше за свій саван, Островере? Твої сентенції — це гидота, твій стиль — це жах, сутенер і той висловлюється милозвучніше…».
«Ангел Смерті!».
Він набрав Воровського, але там не відповідали.
Сніг став білим, як білок ока. Він почвалав до будинку Ганни, хоча не знав, де вона живе, як її прізвище й чи бачив він її взагалі. Дорогою він репетирував — що він їй скаже. Але все його не задовольняло — він умів читати лекції, а не розмовляти, дивлячись в очі. Він щосили намагався відтворити в пам’яті її обличчя. Він гнався за нею, вона була його метою. Чому? Чого шукає людина, що їй потрібно? Що вона може повернути? Чи може майбутнє повернути минуле? А якщо може, то як його спокутувати? В черевиках хлюпало. Він ішов, як по воді. Як червононогі чаплі навесні. В них дивні очі. Очі птахів лякають — надто відкриті. Загадка відкритості. З його ніг стікали потоки. Холод, холод.
Він відригнув. У шлунку було недобре. Нетравлення? Серцевий напад? Він поворушив пальцями лівої руки: вони замерзли, але поколювали. Серце. А може, просто виразка. Чи рак, як у Міреле? Йому бракувало дружини в його вузькому ліжку. На скільки він може її пережити? Безіменна могила. Хто довідається, що він взагалі колись жив? Він не мав нащадків, його онуки були уявними. О, мій ненароджений онук… Банально. Позбавлений діда привид… Надто барочно. Простота, чистота, правдивість.
Він написав:
