Хода в їдиші (гордовита, з запинками) — не така, як в англійській. Напевно, це великий головний біль для перекладача. В їдиші ви вживаєте більше слів, аніж в англійській. Ніхто в це не вірить, але це правда. Ще одна велика проблема — форма. Тепер беруть старі форми й наповнюють їх насмішками, любов’ю, драматизмом, сатирою тощо. Суцільна гра. Але все одно це ТІ САМІ СТАРІ ФОРМИ й умовності, що залишилися незмінними з минулого століття. І хто б не заперечував це з гордості — це є правдою. Поринай у символізм чи імпресіонізм, будь складним, тонким, зухвалим, ризикуй, ламай зуби — хоч би що ти робив, все одно виходить їдиш. На маме лошн ніхто не напише «Безплідної землі[129]». Жодної відчуженості, жодного нігілізму чи дадаїзму. Попри всі страждання — жодного роздроблення! ЖОДНОЇ НЕЗВ’ЯЗНОСТІ! Запам’ятайте це, Ганно, якщо сподіваєтеся на успіх. І ще: будь ласка, пам’ятайте, що коли гой із Колумбуса, штат Огайо, каже «Ілля-пророк», він має на увазі не Еліягу а-Наві. Еліягу — це один із нас, фолксменш[130], що вештається навколо у дранті. А їхній — це бозна-хто. Той самий біблійний персонаж, з точно тією самою історією, але щойно він приймає ім’я від короля Якова[131], як ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ІНШУ ЛЮДИНУ. Життя, історія, надія, трагедія — вони виходять не такими самими. Вони кажуть про біблійні землі, а для нас це Ерец-Ісраель[132]. Лихо.

Перед Едельштейном несподівано виникла якась будка. Телефон! На розі вулиці! Він ледь відкрив двері, завалені снігом. Протиснувся всередину. Пальці задубіли. Про записник уже не йшлося — він не пам’ятав навіть, в якій він кишені. В пальті? В піджаку? В штанах? Він набрав номер Воровського по пам’яті.

«Алло, це Хаїм?».

«Це Островер».

«Островер! Чому Островер? Що ти там робиш? Мені потрібен Воровський».

«Хто це?».

«Едельштейн».

«Я так і думав. Що це за переслідування? За те, що ти утнув раніше, я б тебе у в’язницю міг засадити…».

«Дай мені Воровського, хутчіш».

«Я тобі дам».

«Воровського немає вдома?».

«Звідки мені знати? Надворі ледь розвиднілося, йди шукай Воровського!».

У Едельштейна підкосилися ноги: «Я набрав не той номер».

«Гершеле, хочеш дружньої поради? Тоді слухай мене. Я можу влаштувати тобі роботу в розкішних заміських клубах, в тому числі в Маямі, з купою лекцій у твоєму стилі, тільки їм потрібні нормальні лектори, а не божевільні. Якщо ж ти й надалі поводитимешся так, як цієї ночі, то втратиш і те, що маєш».

«Я нічого не маю».

«Змирись із життям, Едельштейне».

«Ти мрець, але я ціную твої настанови».

«Вчора мені повідомили з Голлівуду, що зніматимуть фільм за одним із моїх оповідань. Тож тепер ще раз — хто з нас мрець?».

«Ти лялька, яку тримає на колінах черевомовець. Цурпалок. Мова чужа, а мертва лялька просто сидить».

«Дотепнику, ти хочеш, щоб вони в наш час знімали фільми їдишем?».

«У Талмуді сказано: рятуючи одне життя, рятуєш світ. А якщо рятуєш мову? Тоді, мабуть, багато світів. Галактики. Цілий всесвіт».

«Гершеле, єврейський Бог зробив помилку — не народив собі сина. Тобі це амплуа дуже пасувало б».

«Натомість я буду статистом у твоєму фільмі. Якщо вони зніматимуть штетл десь у Канзасі, надішли мені грошей на витрати. Я приїду й створю для вас місцевий колорит. Надягну штраймл[133] і прогулюватимусь там — хай люди бачать справжнього єврея. Якщо накинуть ще десятку, навіть розмовлятиму на маме лошн».

«Байдуже, як ти розмовлятимеш, — сказав Островер, — заздрість звучить однаково на всіх мовах».

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги