Перед Едельштейном несподівано виникла якась будка. Телефон! На розі вулиці! Він ледь відкрив двері, завалені снігом. Протиснувся всередину. Пальці задубіли. Про записник уже не йшлося — він не пам’ятав навіть, в якій він кишені. В пальті? В піджаку? В штанах? Він набрав номер Воровського по пам’яті.
«Алло, це Хаїм?».
«Це Островер».
«Островер! Чому Островер? Що ти там робиш? Мені потрібен Воровський».
«Хто це?».
«Едельштейн».
«Я так і думав. Що це за переслідування? За те, що ти утнув раніше, я б тебе у в’язницю міг засадити…».
«Дай мені Воровського, хутчіш».
«Я тобі дам».
«Воровського немає вдома?».
«Звідки мені знати? Надворі ледь розвиднілося, йди шукай Воровського!».
У Едельштейна підкосилися ноги: «Я набрав не той номер».
«Гершеле, хочеш дружньої поради? Тоді слухай мене. Я можу влаштувати тобі роботу в розкішних заміських клубах, в тому числі в Маямі, з купою лекцій у твоєму стилі, тільки їм потрібні нормальні лектори, а не божевільні. Якщо ж ти й надалі поводитимешся так, як цієї ночі, то втратиш і те, що маєш».
«Я нічого не маю».
«Змирись із життям, Едельштейне».
«Ти мрець, але я ціную твої настанови».
«Вчора мені повідомили з Голлівуду, що зніматимуть фільм за одним із моїх оповідань. Тож тепер ще раз — хто з нас мрець?».
«Ти лялька, яку тримає на колінах черевомовець. Цурпалок. Мова чужа, а мертва лялька просто сидить».
«Дотепнику, ти хочеш, щоб вони в наш час знімали фільми їдишем?».
«У Талмуді сказано: рятуючи одне життя, рятуєш світ. А якщо рятуєш мову? Тоді, мабуть, багато світів. Галактики. Цілий всесвіт».
«Гершеле, єврейський Бог зробив помилку — не народив собі сина. Тобі це амплуа дуже пасувало б».
«Натомість я буду статистом у твоєму фільмі. Якщо вони зніматимуть
«Байдуже, як ти розмовлятимеш, — сказав Островер, — заздрість звучить однаково на всіх мовах».
