Я говорив про байдужість. Мені байдуже до Вас і таких, як Ви. Чому я маю думати, що ви якісь інші, кращі? Тому що Ви знаєте клаптик одного з моїх віршів? Ха! Мене під’юдило власне марнославство. Маю дурну схильність тлумачити побіжні враження як щось знаменне. Моя бідна дружина, хай покоїться з миром, зазвичай глузувала з мене через це. Одного разу в підземці я побачив гарну дитину, хлопчика років дванадцяти. Пуерториканець, дуже смаглявий, але щоки як гранати. Колись у Києві я знав схожого хлопчика. Визнаю це. Його образ і зараз стоїть перед очима. Любов чоловіка до хлопчика. Чому не зізнатися в цьому? Хіба це не природно для людини — насолоджуватися красою? «Цього треба очікувати від бездітного чоловіка» — вердикт моєї дружини. Тож я прагнув мати сина. Приміть це як остаточне пояснення: якщо звичайна людина не може…
Кінець речення вилетів у нього з голови, як лист з дерева… Це вже оберталося на сварку з Міреле. А хто свариться з мертвими? Він написав:
Вельмишановний Олексію Йосифовичу,
Ви залишаєтесь. Залишаєтесь. Світлом. Дорожчим за рідний дім, ближчим за материні вуста. Ореолом. Ваш батько дав ляпаса моєму батькові. Вам про це ніколи не говорили. Через те, що я поцілував Вас на зелених сходах. У тому темному куточку на сходовому майданчику, де я колись побачив вашого слугу, що чесав у себе в штанях. Нас із батьком вигнали з ганьбою, викинули в багнюку.
Знову брехня. Ніколи він не наближався до цієї дитини. Брехня — як вітамін, вона має все укріплювати. Лише через двері — дивився, дивився. Палаюче обличчя, обличчя вогню. Або перевіряв його на знання форм дієслів: паал, ніфал, піел, пуал, іфіл, уфал, іспаел. У другій половині дня приходив учитель латини. Причаївшись за порогом, Едельштейн чув: ego, mei, mihi, me, me[127]. Гарне, чужоземне, трохи гугняве бубоніння багатіїв. Латина! Спаплюжена вустами ідолопоклонників. Сім’я віровідступників. Едельштейн із батьком брали в них свою каву та хліб, а решту часу жили на варених яйцях. Старший Кирилов одного дня привів із собою додому машгіаха[128] з єврейського притулку для бідних — перевірити чистоту кухні для прислуги, але для Едельштейнового батька весь дім був трефним, а сам машгіах — найнятим самозванцем. Хто наглядатиме за наглядачем? Найкращим наглядачем у Кирилових із їхнім фальшивим іменем були гроші. Гроші приглядали за всім. Хоча був у родині й особливий талант. Технічний. О. Й. Кирилов, інженер. Мости, вежі. Консультант у Каїрі. Будівничий Асуанської греблі, помічник фараона в зведенні останньої піраміди. Навигадувати таких фантазій про такого поважного радянського фахівця… Бідний маленький Олексію, Авремеле, я поставлю під загрозу твоє місце в житті, маленький труп із Бабиного Яру.
Тепер зосередься, Гірше! Нащадок Віленського гаона! Взірець розсудливості! Будь уважним!
Він написав:
