«Я не висловлююся, Скаллі! А ділюсь досвідом! Я все своє життя обшукував людей. Запускав руку в промежини найгірших злочинців, яких коли-небудь бачила ця земля. Обшукував нігерів, у кого сам-знаєш-що такі довгі, що вони мусили обмотувати їх навколо ніг і ховати у шкарпетки, аби не перечепитися і не роздовбати дорогу своїми кувалдами! Я, мабуть, знаю про яйця більше за будь-якого правоохоронця в Америці… і можу сказати, що в абсолютному значенні середньостатистичний чоловік-християнин — так, середньостатистичний “шаґец”, старий добрий шаґец, хоч уже не той, що був раніше — має яйця в 1,8 разу більші, ніж у середньостатистичного єврея».
Що міг відповісти Ліпман на цю маячню, на цю ахінею?
«Скаллі, — провадив далі Шеф, — я переконаний, що наш Невіруючий Хома-шевський вважає, ніби я смаленого дуба правлю. Гадає, ніби це теревені якогось дурнуватого копа-християнина, ну ти розумієш. Авжеж, що ми можемо тямити, коли оточені ріжками, а не Розенбергами, так, Тома-шевський? Добре, зараз подивимось. Скаллі, де мої ваги?».
«Ваги!» — гукнув Скаллі, на що миттю підскочив Ківшик, несучи підлогові ваги під пахвою здорової руки.
Шеф провів черевиком по підлозі.
«Місця достатньо для тебе? — спитав він Ліпмана і поставив ваги на підлогу. Тоді прудко скинув куртку «OLDE CORNE», пасок із кобурою і піжаму, та став голяка, тільки в капелюсі і черевиках. — До речі, як твоя тітка? — звернувся він до Ківшика. — Перекажи їй, що минулого тижня вона вразила нас до межі своїм виконанням “І місячне світло над білими скелями Дувра”[202]». Чи таке, де вона співала про “місяць", це, скажу тобі, щось, що заслуговує на перемогу в хіт-параді. Стривай-но, вона співала “Навипередки з місяцем”. Хай мені пробачить Воґн Монро[203]. — А тоді, ніби звертаючись до загону невидимих підлеглих, Шеф гукнув: — Усі напоготові! — і, поклавши руки на обидва коліна, зайняв положення напівприсідання точно над центром ваг. — На рахунок один! два! три! гоп!» — і, зробивши три витончені рухи, став так, що його мошонка лягла точно на ваги.
«Глянь-но! — звернувся він до Ліпмана. — Це тобі не конкурс “Вгадай мою вагу”, Томашевський. Ходи-но сюди й сам подивись, що ваги показують!».
Ліпман з відразою подивився на Шефів член. Схожий на сосиску орган, без голівки. «Це просто сон, — сказав він собі подумки. — Треба лише прокинутись, і я враз повернусь до свого офісу, щоб прослухати того сліпого ксилофоніста. Так, я просто у трансі, й усього. Хтось мене загіпнотизував — помилково. Мабуть, я пішов на якесь шоу, де вони викликали охочого з залу, і я був тим, хто згодився на гіпноз. Отож і не дивно, що я не розумію, що відбувається. Може, я ходжу по сцені й кукурікаю, як півень. Я під чарами…».
«На коліна!» — наказав Шеф.
«Послухайте, прошу! — заблагав Ліпман. — 3 усією повагою — але я поспішаю на важливу зустріч. Я не в стані трансу і не хочу цього! Я їду до Альберта Ейнштейна! Щоб стати його продюсером! “Хто перемудрить Ейнштейна?”. Такою може бути назва програми — ви скоро її почуєте по радіо, саме завдяки мені, я вам надішлю безкоштовні квитки, обіцяю… тож дозвольте мені піти, якщо ви не проти, бо він саме чекає на мене… розумієте, Альберт Ейнштейн, всесвітньо відомий геній чекає на мене
Та коли Шеф, що слухав ці благання із заплющеними очима, попросив Ківшика подати йому його пістолет, Ліпман опустився на підлогу. Бо хто його знає, якщо там зовсім і не холості набої? А раптом!
«Один фунт, — сказав він, стримуючи нудоту, — і чотири унції».
«Вірно! Один фунт і чотири унції — пара яєць — і більше нічого на вагах. Подивись сам. Уважно подивись. Самі тільки яйця».
«Так, так…».
«Отож-бо. На рахунок! — рикнув Шеф, і в три порухи знову постав у всій красі. — Добре, — звернувся він до Ліпмана, — твоя черга».
«О-о, благаю… моя дружина! Мій син!».
«Бу-бу-бу, — передражнив Скаллі, — його дружина, його син».
«Послухай, ти, — наголосив Шеф, — мені варто, вочевидь, нагадати тобі, що я офіцер поліції. І без поважної причини не став би роздягатися привселюдно. Гадаю, ти це розумієш».
«Але я так само…».
«І роблю це також не для того, — провадив далі Шеф, — щоб ти біг на вулицю, Язикатий друже, і розповідав першому-ліпшому про те, що тут бачив. Тому попереджаю, або ти зараз же скинеш свій одяг, або будеш заарештований не тільки за «необґрунтоване звинувачення християн», а й за «сексуальне підглядання», збочення, яке мешканці місцевої громади вважають тяжким злочином. Роздягайся, будь чоловіком! Поглянь на мене — тільки капелюх і черевики, а я хіба скаржусь? Хіба окроплюю квіти своїми сльозами? Та хай йому грець, Ківшику, настав на нього цей клятий пістолет, і коли терпець урветься, пальни — згода? На твій розсуд. Я вже ситий цим сучим сином».
«Ги, — зрадів Ківшик і витяг револьвер із кобури. — Така відповідальність для мене, га?».
Ліпман став роздягатися.
«Схоже, все відбувається, зрештою, — пробурмотів Скаллі, підіймаючи захисний дашок і витираючи руками втомлені очі. — Я правий?».
