Ми перериваємо програму «Ліпман, шукач талантів» для спеціального випуску новин. Берхтесґаден, Німеччина. Раннім ранком юрми веселих німців зі смолоскипами в руках заполонили вулиці та площі міст від Рейну до Одеру, коли по радіо передали новину, що канцлер Адольф Гітлер прийняв рішення не зголювати вуса. Повторюємо наш спеціальний випуск. Канцлер Німеччини Адольф Гітлер оголосив німецькому народу, що прийняв рішення не зголювати свої маленькі вуса. Як повідомляється, всю ніч за білими накрохмаленими шторами «Орлиного гнізда», чарівного і досконалого підземного бункера Гітлера, горіло світло, поки фюрер та його подруга Єва Браун дійшли цього рішення. Як відомо, рішення про те, чи мусить Герман Ґеринг дотримуватися дієти, було відкладено. Оголошення, можливість якого вже протягом кількох днів обговорюють в європейських столицях, було зроблено ошалілому народові о четвертій вісімнадцять ранку. Планується, що ввечері фюрер зробить велике звернення до німецької нації про свої вуса.
Тим часом цирульників, про яких стало відомо, що вони казали своїм клієнтам, що, мовляв, Гітлер виглядав би краще чисто поголеним, схопили, осліпили, затаврували, оскопили, їхні голярні конфіскували, а їхніх рідних піддають таким тортурам, від яких волосся закучерявлюється і стає дибки. Останнє, як повідомляє уряд, є частиною великого наукового експерименту, який здійснює косметична компанія «Тисячолітній рейх» з метою з’ясувати, що є причиною того, що волосся закучерявлюється, стаючи дибки. За повідомленням представників уряду, якщо експерименти будуть успішними, старомодна техніка «хвилястого перманенту» невдовзі відійде в минуле.
А тепер повернімося до наших регулярних погромів.
…Щоб перевірити, чи його тестикули прийшли у стан спокою, всі троє опустилися на підлогу, трохи не торкаючись підборіддями краю ваг. Вони по черзі обдали його диханням, спершу відчувся морозяний подих Скаллі, потім — гаряче вологий видих Шефа і, нарешті, теплі збуджені пихкання, якими обдавав однорукий сатураторник.
«Не хочу, — зауважив Скаллі, — знову вказувати на помилку з геніталіями, щоб не влаштовувати тут стрілянини, але мені здається, що єврейський учасник змагань намагається схилити шальки терезів на свою користь завдяки пенісу, якщо, — скривився він, — то можна так назвати».
«Так, — підхопив Шеф, — усе разом із хером (і притаманним крутійством) лише шість унцій — півфунта за евердьюпойс[210]».
«Ей, — озвався Ківшик — а що це за чортівня з його дзюриком? Бачили?».
Ліпман вискнув, коли холодний метал торкнувся його члена.
«Боже правий, — простогнав Шеф, — це ж просто ківшик для морозива».
«Я подумав, — виправдався Ліпман, — що це револьвер…».
«Пусте, досить драматизувати, що ти кажеш, хлопче?».
«Подайте-но сюди Стіну плачу, — уїв Скаллі, хитаючи головою. — Хлопчина випадково торкнувся його ківшиком для морозива, а він, диви, вже не своїм голосом кричить, як недорізаний.
«Так, авжеж, їхня милостивість до християн добре відома… Гаразд, то що ти запитуєш, хлопче?».
«Його дзюрик, — проказав Ківшик, — це — те-е-еє. Такий смішний. Подивіться».
Ліпман знову скрикнув — цього разу то був револьвер.
Цього виявилось занадто для Шефа.
«Боягуз! Страхопудний жидівський плаксій!» — потужним копняком черевика він вибив ваги з-під Ліпманових тестикулів.
«Ківшику!» — гукнув він і наступної миті не тільки роззброїв сатураторника — при цьому сталося два постріли, одна куля увігналася в підлогу, друга в плече Шефа, — а й з вражаючою прудкістю звалив юного продавця прийомом джиу-джитсу, притиснув плечі Ківшика колінами до підлоги, заломивши водночас його руку, і одним різким порухом вгору-вниз встромив ківшик для морозива собі в дупу. Його кинуло в дрож, спазми скоротили м’язи, в очах застиг вираз нестерпного болю. Шефова кров, лілового кольору полилася цівкою на руку Ківшика. Вона струмувала просто з нього, хоч на його плечі виднівся лише яскраво-червоний ґудзик сліду від кулі.
Навіть Скаллі затремтів і тільки одне правив:
«Припи… припи…».
На що Шеф відрізав:
«То як ти це назвеш, Скал! Хотів буквальності, гаразд, от тобі вся справжність! Хотів реальності замість мистецтва, гаразд, паршивий сучий янкі, ОТ ВОНА! Я «припи-иняю» це, вилупку — ми з Ківшиком припиняємо! Ківшику, — гукнув він до хлопця — потягни за важіль, ти, пустолобий виродок, а ти, Скаллі, дай мені тарілку для бананового десерту — чуєш, нумо! Я вже ситий по саму зав’язку лайном цього єврейського чувидла! Хай тепер скуштує моє! І ложкою, як то кажуть. Поворуши тим важелем, Ковшику — нумо, щоб я відчув!».
«Я стараюся, сер…».
