Цей план так здивував Ебенезера, що йому на мить навіть забракло слів достатньо міцних, щоб вибатькувати його автора за цю зухвалість, та — хоч як прикро! — тієї хвилини, коли йому нарешті розв'язало язика, йому відкрились очевидні переваги цього задуму. Це Лауреатство і справді виявилося доволі варівкою посадою — він уже мав достатньо доказів того, хоча
— Якщо це позбавить тебе докорів сумління, — нарешті сказав він, — то я не можу відмовити тобі, принаймні поки що — це дасть мені час для віршування там, унизу. Але чи є там той Куд, чи його нема, присягаю тобі, Бертране, це востаннє, коли я буду кимось іншим, а не Ебеном Куком. Ти чув мене?
— Дуже добре, пане, — кивнув Бертран. — Що мені сказати капітану?
— Сказати? А, ну то так — скажи, що я твій слуга, Бертран, такий собі вертигуз, що пнеться до слави. І то хай знають усі!
Коли «Посейдон», гнаний легким вітром з північного сходу, залишив позаду мис Лізард і в супроводі решти кораблів флотилії взяв курс на південний захід у напрямку Азорських островів, життя на борту усталилось і почало йти своїм звичним трибом. Пасажирам зовсім або майже зовсім не було чого робити: окрім сніданку, обіду, вечері та чаювання в перервах між ними (для тих, хто мав із собою необхідні для того припаси), єдиною іншою подією дня було оголошення приблизної відстані, яку подолав корабель за останні двадцять чотири години. Серед джентльменів чималенькі суми грошей після цього оголошення переходили з одних рук до інших, а що слуги, байдикуючи, так само як і їхні хазяї, мають схильність до нудьги, то й вони також стали битися навзаклад, коли могли собі це дозволити.
Ці ставки робилися зазвичай після обіду, оскільки переходи обчислювалися від полудня до полудня. Прокинувшись вранці, кожен шукав собі когось із членів екіпажу, щоб розізнати, наскільки далеко вони просунулися минулої ночі; увесь ранок корабельне товариство спостерігало за вітром і врешті-решт робило свої оцінки. Опівдні сам капітан, тримаючи в руці квадрант, сходив на капітанський місток, і коли старший помічник давав знати, що пробило рівно дванадцяту, робив традиційний «полудневий замір» задля визначення довготи; відлучившись у свою каюту, він вираховував широту за допомогою числення путі, звертаючись до компасного курсу і приблизної відстані, пройденої од часу останнього заміру положення Полярної зорі перед сходом сонця — це вирішальне число визначалося за допомогою суднового журналу, звідки бралися дані щодо напрямку і швидкості вітру, хвилювання на морі, того, які та коли ставились і прибирались вітрила, а також враховуючи власний досвід і знання капітана щодо напрямку та швидкості океанських течій у цю пору року в тій частині світу та здатності кожного з помічників під час своєї вахти витиснути все можливе і неможливе з команди та корабля. Оскільки навіть ідучи під усіма вітрилами, «Посейдон» рідко коли долав понад шість миль на годину і ніколи більше восьми — іншими словами, ішов швидким кроком, — то щоденний перехід міг бути будь-яким, коливаючись від нуля, коли стояв штиль (а при штормовому зустрічному вітрі могло бути навіть від'ємне значення), до ста дев'яноста двох миль — теоретичний максимум, якого, однак, він так ніколи і не досягнув. Обчисливши таким чином широту та довготу, капітан міг тепер за допомогою штурманської лінійки та циркуля нанести приблизне положення «Посейдона» на свою карту, і знову, беручи до уваги напрямки вітрів і течій, дрейф корабля і поправку компаса, він міг дати стерновому новий скорегований курс корабля, якого слід триматися до отримання наступної команди. Врешті-решт він входив до кают-компанії на обід, де вже зібралися леді та джентльмени з-поміж решти пасажирів, які тим часом уже поробили свої ставки та зібрали докупи гроші, і після оголошення офіційного числа він просив свого помічника знайти серед складених папірців найбільш наближене значення й оголошував переможця дня.
