Баришник дур-зіллям полностью

Він написав це, хоча насправді на сніданок чи обід нічого екзотичнішого за яйця, свіжу телятину та декілька невигадливо приготовлених страв з овочів бачити йому не довелося. Трьох днів цілком вистачило, щоб позбавити трюм усіх харчів, які могли б швидко зіпсуватися; натомість на четвертий день неприємною несподіванкою для Ебенезера на столі виявилася звичайна їжа моряків і тих, хто подорожує морем; тижнева пайка в сім фунтів хліба або корабельних сухарів, однакова для хазяїна і слуг, масло, якого було так мало, що його ледь вистачало, аби приховати брак у ньому будь-якого смаку; пів фунта солонини зі свинини та сушений горох на одну людину під час кожної попоїжки п'ять разів на тиждень, а в інші два дні солонина з яловичини замість свинини — і це за винятком тих днів, коли погода була занадто поганою, щоб кок міг підігріти воду в чайнику, й у цьому разі кожна жива душа на кораблі цілий день мусила вдовольнятися фунтом англійського сиру і солодкими мріями про дім.

Усе це, одначе, було тільки втратою ілюзій, і не були в тому винні лорд Балтимор, капітан «Посейдона» і соціальний устрій, а лише Ебенезерова наївність, чи, як він неясно відчував, не завдаючи собі клопоту висловити все це словами, виною була сама природа Дійсності, яка, так уже трапилось, не відповідала його очікуванням. У будь-якому разі, хоч їжа й не стала смакувати краще, він швидко призвичаївся до неї достатньо, щоб не відчувати розчарування в перервах між її прийомами. Неприємнішою для нього була інша річ, яка призвела до того, що одного дня він таки висловив своє невдоволення Бертрану, — вона полягала в тому, що він мусив їсти разом зі слугами після того, як леді та джентльмени вже скінчили свою трапезу.

— Не думай, що справа лише в тому, що для мене це ганебно, — поквапився він запевнити свого слугу, — хоча, ніде правди діти, вони — то такий собі гурт неотес, які повсякчас із мене збиткуються. Я боюся за тебе — тебе втягнуть у бесіду за столом у капітана, і ти викажеш себе цілковитим дурнем. Тричі на день я очікую, що ти знеславиш себе, і я у відчаї від того, що треба підтримувати це ошуканство аж до Меріленду!

— Пусте, сер, за це не турбуйтеся. — Вони були на нижній палубі вітрильника, і Бертран, здавалося, значно менше переймався скаргою Ебенезера, аніж якоюсь молодою леді, що стояла поруч із капітаном біля гакаборта. — То не така вже хитра штука — вдавати з себе джентльмена, і це не потребує особливого хисту, як мені здається; будь-хто, маючи меткий розум і тримаючи очі й вуха відкритими, може зіграти цю роль.

— Достоту! Я міг би сказати це, либонь, про мій перевдяг; одначе, вони ж не дурні — ті, з ким тобі доводиться обідати, а люди зі статками та вихованням.

Анітрохи не знітившись від цього зауваження, слуга насправді узяв під сумнів це твердження, увесь той час спостерігаючи більше за панною, ніж дивлячись на свого хазяїна.

— Далебі, пане, ніхто краще за вашого слугу не знає, чого насправді варті статки та знатне походження, — м'яко вирік він. — Утім, хай мене повісять, якщо хтось від того став тямовитішим чи доброчеснішим. — Він провадив далі, заприсягнувшись усім своїм досвідом спілкування з леді та джентльменами, зарівно як їхній слуга і як рівний їм, що жодна бідна наймичка серед Ебенезерових співтрапезників не є легковажнішою і бідовішою дівахою, ніж, наприклад, тамта дівчина на кормі, яка, з його слів, була такою собі міс Люсі Роботем. — Попри все її гарне вбрання та вишукану вимову, пане, вона, коли цього полудня капітан вщипнув її під столом, анітрохи не зашарілася, а доволі зграбно вщипнула його у відповідь! І що вона зробила усього лише за якихось пів години, коли я, аби пособити їй піднятися східцями, подав їй руку, як ви гадаєте? Полоскотала мені долоню! Шльондра є шльондрою, хоч якого б вона була стану, — підсумував він. — А дурень залишається дурнем, попри всі його статки.

Ебенезер не взяв під сумнів істинності цього демократичного погляду, але заперечив, сказавши, що це не має стосунку до їхнього питання.

— Не характер і не вроджений розум роблять із тебе джентльмена, Бертране, — сказав він, додавши ім'я, щоб відвернути його очі від міс Роботем, — а лише добрі манери й освіта. За тисячею ознак джентльмен взнає рівного собі — вміння прикинути вдале слівце, мовний зворот, вибір вина, розчерк пера — і за такою ж кількістю ознак можна вирахувати ошуканця або парвеню. І хоч би як довго ти вправлявся у своїх спробах уподібнитися їм, то тільки питання часу, коли тебе викриють. Невдале слівце, що злетить з язика, невдалий порух виделкою — будь-яка дрібниця може тебе виказати.

— Еге ж, — засміявся той, — але ж кого вона в мені викаже, якщо ваша ласка?

— Того, хто не є, так би мовити, «природженим джентльменом»!

Ебенезера вже почала дратувати чимдалі більша зухвалість його слуги, якому, слід сказати, аж ніяк не бракувало самовпевненості.