— Мораль із цього ось яка, — сказав Бертран, —
— Мораль! Ви просто-таки священник якийсь, уже й про мораль мову завели! Ну, годі вже: хто сказав «Пріч, згинь, Фортуно-блуднице!», Шекспір чи Марло? Я заклалася на два шилінги з капітаном Мічем, бо ж він має себе за такого фахівця, що куди там.
Стривожений тим, що його слуга зараз чи своїм одвітом, чи ж своєю поведінкою видасть себе й провалить усю гру, Ебенезер був уже ладен втрутитися зі своєю відповіддю, але Бертран позбавив його можливості це зробити.
— Капітан Міч, он воно що! — вигукнув він, жартівливо насупивши чоло й подивившись скоса. — Я й сам закладуся на два шилінги, що на кожен синець від мене у вас на сідалі припадає три, отриманих від нього!
Міс Роботем та Ебенезер почали заперечувати, до того ж останній робив це цілком щиро.
— Ні? Ну, тоді ставлю на те цілого фунта, — розреготався Бертран. — Мій фунт проти вашого шилінга. Але майте на увазі, що я сам навіч маю перевірити всі докази! — Потім він запитав, на котрого з поетів поставила вона, запропонувавши присягти, що саме цей поет і написав того рядка.
— У галантності Лауреат не має собі рівних, — з полегшенням зауважив Ебенезер, звертаючись до спини молоденької міс Роботем. — І достоту, оскільки вже самої лицарської поведінки достатньо, то чи так уже й важливо, що Вільям…
— Е, ні, — запротестувала дівиця, обірвавши його на півслові, — я не прийму від вас жодних послуг, пане Лауреате, бо ж добре знаю, чого воно мені врешті-решт коштуватиме! Та й крім того, я і сама напевне знаю відповідь, і мені потрібно було, щоб ви лиш підтвердили:
— Знаменито, що й казати, знаменито! — зааплодував Ебенезер. — І сам Актор не зміг би краще потішити Гамлета, ніж ви…
— Дідько! — вигукнув Бертран. — До біса цих гульвіс і блудниць! Хоч би хто там це написав, він таки ще той курваль, хіба ні? Коли казати правду, моя молода панночко, то, може, я й сам таке написав, хтозна.
— Якщо буде ваша ласка, мадам! — скрикнув Ебенезер, вжахнувшись Бертрановій необізнаності та наляканий тим, яку небезпеку таїла в собі ця ситуація. Цього разу він уже насильно встряв поміж ними і взяв її за руку, немов збираючись відвести кудись убік. — Даруйте мою неввічливість, але я не можу дозволити, щоб ви надокучали Лауреатові й надалі!
— Надокучала йому? — міс Роботем висмикнула руку. —
— Я дуже схвалюю вашу зацікавленість у поезії, що досить рідко трапляється навіть з лондонськими панночками, — вів далі поет, промовляючи швидко й озираючись навкруги, щоб угледіти, чи не спостерігають за ними інші, — я жодним чином не збираюся робити якісь зауваження з приводу вашого виховання, але, оскільки ви дозволили собі дещо зловживати люб'язністю цього великого чоловіка, я, бачачи, що ви з плантацій, маю вам дещо пояснити…
— Ви тільки послухайте цього негідника! — Міс Роботем у пошуках підтримки спрямувала свою мову спочатку до уявної авдиторії, а потім, вгледівши капітана Міча, що наближався до них з боку корми, уже безпосередньо до нього. — Я звернулася до пана Кука з чемним запитанням, а цей хлопак називає мене репаною селючкою!
— Не звертайте на нього уваги, — приязно відказав капітан, не проминувши при цьому кинути похмурий погляд на винуватця. — Ну, то хто виграв заклад?
— Ох, таж усі знають, що це написав Шекспір, — сказала вона, — але пан Кук уміє дражнитися не гірше від вас: він клянеться, що то він написав.
— Великі постаті мають звичку постійно говорити епіграмами, — у розпачі пояснив Ебенезер. — Либонь, ззовні й складається враження, що він дражниться, але в тому криється доволі глибока думка: Лауреат має на увазі те, що один великий поет у своєму служінню Музам відчуває таку спорідненість з другим, що складається враження, що Вільям Шекспір і Ебен Кук — це та ж сама людина!
— Значить, я програв, — зітхнув капітан, радше у відповідь на те, що сказала міс Роботем, аніж на Ебенезерові слова. — Надалі, — пообіцяв він Бертрану, — я пильнуватиму своє господарство і залишу вченість вченим.
— Боронь Боже! — розсміявся Бертран. Він не звернув ані найменшої уваги на попередню стривоженість Ебенезера. — Я і так уже втратив достатньо від вашої вправності в морському ремеслі, навіть не закладаючись із вами!
Капітан Міч, підморгнувши, виголосив, що всі його гроші лежать у нього в каюті, і міс Роботем, спираючись на його руку, пішла з ним, щоб отримати свій виграш.
Бертран із заздрістю подивився їм услід.
— Мій Боже, вона ще та лукавиця, ця лакоминка!
